Папа Римський Франциск помер 21 квітня 2025 року після важкої хвороби й зараз весь світ його оплакує. Понтифік неодноразово висловлював свою підтримку Україні та закликав до миру. Хоча деякі його цитати були й досить резонансні.
РБК-Україна (проєкт Styler) зібрало найвідоміші та найцікавіші заяви та слова Папи Римського про Україну.

Заклик до миру
Папа Франциск постійно закликає до припинення війни в Україні, наголошуючи на необхідності діалогу та переговорів.
Підтримка українського народу
Він висловлює свою солідарність з українцями, які страждають від війни, та закликає до надання гуманітарної допомоги.
Засудження насильства
Папа засуджує жорстокість і насильство, спричинені війною, та наголошує на неприпустимості використання зброї.
Необхідність діалогу
Папа Франциск закликає до діалогу між сторонами конфлікту, наголошуючи на тому, що це єдиний шлях до досягнення миру.
Молитва за Україну
Він регулярно закликає вірян молитися за мир в Україні та за український народ.
Ключові цитати:

«Будь ласка, молімося за мир. Чинімо покуту в намірі миру», — закликав Папа Франциск наприкінці загальної аудієнції в середу, 12 лютого 2025 року.
«Мученицька Україна… як же вона страждає.»
«Ми завжди намагаємося вести війну й відповідати на удар іншим ударом. Але, щоб побудувати мирне майбутнє, ми маємо пробачати одне одного. Завжди», – сказав Франциск.
«Діалог завжди, діалог між нами, навіть із тими, хто проти нас. Будь ласка, не втомлюйтеся від діалогу. Мир будується через діалог. Це правда, що іноді це неможливо через упертість декого, але завжди докладайте зусиль», — сказав Франциск.
«Більшого значення, ніж людському життю, надають грошам і військовим позиціям. Війна завжди руйнує. Будь ласка, ніколи не втомлюйтеся від діалогу з собою і навіть з тими, хто нам протистоїть. Це правда, що іноді діалог неможливий через упертість декого, але ми завжди повинні докладати зусиль», — пояснив Папа.
«Війна приносить голод. Щовечора я дзвоню до парафії в Газі, і вони кажуть мені, що часто голодують.».
«Ми народилися не для того, щоб убивати, а щоб зростали народи». Папа Франциск побажав, щоб «були знайдені стежки до миру» й закликав паломників, щоб у своїй щоденній молитві вони просили про мир.
Раніше цього року Папа в контексті воєн в Україні та на Близькому Сході говорив, що мир шляхом переговорів — «це краще, ніж війна без кінця».

Додаткові факти

Папа Римський прийняв запрошення відвідати Україну у 2025 році.
Папа Франциск неодноразово зустрічався з українськими політиками та релігійними лідерами, щоб обговорити ситуацію в Україні.
Також Папа Римській зустрічався з українськими біженцями.

Ким був Папа Римський Франциск
Папа Римський Франциск (світське ім’я — Хорхе Маріо Бергольйо) народився 17 грудня 1936 року в Буенос-Айресі, що в Аргентині. Він — перший в історії Папа з Південної Америки, перший єзуїт на Апостольському престолі та перший Папа з іменем Франциск.
До обрання Папою був архієпископом Буенос-Айреса, відомий скромним стилем життя та турботою про бідних. Папою його обрали 13 березня 2013 року.
Франциск відомий своїми реформаторськими поглядами, відкритістю до діалогу та увагою до соціальної справедливості, екології та милосердя.

14 лютого 88-річний понтифік був госпіталізований із діагнозом бронхіт, у лікарні переніс ускладнення — двосторонню пневмонію з астматичними нападами. Його стан оцінювався як критичний, і йому періодично подавали кисень.
Після понад п’яти тижнів лікування Папу виписали з лікарні 23 березня, однак лікарі порадили ще щонайменше два місяці відпочинку для повного відновлення.
16 квітня стало відомо, що Франциск не очолюватиме передвеликодні богослужіння, хоча поступово повертається до публічних заходів.
У неділю, 20 квітня, він навіть провів коротку зустріч із віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. Вони обмінялися великодніми привітаннями, але змістовної розмови не відбулося.
На Великдень Папа вперше після хвороби вийшов до вірян на балконі базиліки Святого Петра. Він коротко привітав присутніх зі святом словами: «Браття і сестри, з Великоднем!». Основну частину благословення виголосив один із його помічників.
У зверненні Папа Франциск закликав до припинення війни в Україні.
«Нехай воскреслий Христос дарує Україні, спустошеній війною, свій пасхальний дар миру та заохочує всі залучені сторони продовжувати зусилля, спрямовані на досягнення справедливого і міцного миру… Нехай у цьому Ювілейному році Великдень також буде гідною нагодою для визволення військовополонених і політв’язнів», — йшлося у промові Папи.

Про реальну ціну кави, кав’ярні третьої хвилі, зникнення американо, секрет успіху Starbucks, здорожчання кави у світі та в Україні та про те, скільки грошей потрібно на відкриття кав’ярні сьогодні — читайте в інтерв’ю бариста Руслана Карелашвілі РБК-Україна.

Кава незмінно тримається в топі найпопулярніших напоїв світу вже кількадесят років, проте останнім часом її ціна стрімко йде вгору. Наприклад, у 2024 році мінімальна ціна еспресо становила 28 гривень, а максимальна — 40.
Професійний бариста та співзасновник бренду обсмаження кави Руслан Карелашвілі в інтерв’ю РБК-Україна розповів про те, як стати бариста, як почати розбиратися в каві, чи прийнятно пити розчинну каву, що можна додавати до кави, чи потрібен Україні Starbucks, розвиток кавового бізнесу в Україні та про те, як вибирати якісну, але бюджетну каву.

Це скорочена версія нашої розмови. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Що означає AST-тренер і Q-грейдер?
– AST-тренер — це Authorized Specialty Trainer. Є всесвітня організація, яка займається питаннями кави. Називається вона SCA або Specialty Coffee Association. Ця асоціація придумала свою систему навчання для того, щоб люди по всьому світі говорили однією «кавовою» мовою. От для цього виховуються тренери, і ці тренери вчать всіх інших охочих людей. Є цілі розроблені навчальні плани за різними напрямками кавових знань.
Я викладаю два напрямки з п’яти можливих і можу проводити навчання та видавати сертифікати від цієї асоціації.
Q-грейдер. Є у Швейцарії інститут контролю якості кави. Coffee Quality Institute він називається. Це установа, яка понад 25 років розробляє різні стандарти всесвітнього контролю саме якості. Тобто на різних виробництвах, там де готують або виробляють каву, є технологи, які керуються певними стандартами контролів якості.
Так от Coffee Quality Institute розробив програму знань та практичних навичок, якими має володіти «кавова» людина, щоб отримати титул Q-грейдера. Таких людей насправді небагато, їх декілька тисяч на всю планету. В Україні вже є певна кількість Q-грейдерів, і я один з них.
– Що визначає хорошого баристу і, наприклад, чи можемо ми називати офіціанта, який в закладі нам зробив каву баристою?
– Бариста — це професія насамперед. І в Україні вона вже внесена до національного класифікатора професій. Тому це повноцінна база знань і вмінь, якою повинна володіти людина, котра називає себе баристою.
Як ви кажете, офіціант — це інша професія. Звичайно, він може людина бути й офіціантом, і баристою, але якщо це офіціант, який просто готує каву, то називати його баристою неправильно.
– Які можуть бути специфічні навички й знання бариста?
– Перше — це розумітися на каві, знати взагалі, яка буває кава, яких різновидів. Бариста повинен вміти працювати з кавовим обладнанням і розуміти його налаштування.
Далі розуміти, що таке свіжообсмажена кава. Потім багато ще певних нюансів, як впливає вода на каву, якою водою заварювати по якості, якої температури вода потрібна, який помол брати, як взагалі приготувати ту чи іншу каву.

Професійний бариста Руслан Карелашвілі (фото: РБК-Україна)
– Яку каву сьогодні п’є більшість людей?
– Сьогодні в Україні, я думаю, що більшість п’є арабіку, тому що за останній рік робуста сильно подорожчала на світовому ринку взагалі й продовжує дорожчати.
І тому навіть постачальники, які привозять в Україну робусту, роблять це все рідше, бо різниця в ціні між арабікою і робустою майже стерлась, а за смаком арабіка перевищує робусту, тому немає сенсу економити.
І я думаю, що десь за пів року робуста — це буде щось таке незвичайне.
– А в чому взагалі різниця між арабікою та робустою?
– Насправді різниця справді є, і ця різниця закладена природою. Природа так заклала, що арабіка смачніша, має більший смаковий потенціал, тобто різноманіття різних відтінків дуже велике.
Це квіткові ноти, фруктові, ягідні, шоколадні, горіхові, ферментовані, овочеві можуть бути тощо. Певні з них нам подобаються, деякі — ні, але різноманіття смаків дуже велике.
У робусти ж від природи немає такого смакового різноманіття, тобто знайти робусту з ягідним смаком або з квітковим майже неможливо, і це природа так зробила.
Тому робуста за рахунок того, що менш якісна по смаку, зазвичай коштує дешевше і в її смаку переважають такі відтінки, як горіхові або різні відтінки горілого, димного.
Тому більшість людей, які хоч трошки розбираються в каві, вони в кав’ярні сказали б: «Та мені арабіку». Але за рахунок великої кількості неякісної інформації в мережі, інколи навіть чуєш такі висловлювання, коли людина приходить в кав’ярню і каже: «Мені, будь ласка, робусту». І їй кажуть: «А у нас нема, у нас тільки арабіка». Вона каже: «Ну, знову кав’ярня якась не така. Робуста — це ж суперкласна кава, суперсмачна, арабіка — це щось кисле, не зрозуміле».
Арабіка — це буде більш приємний смак, більш спокійний, легкий смак кави й можливо, залежить від того, з якою кавою працює кав’ярня. Якщо ж вам кажуть робуста, це зазвичай гіркий, більш насичений, такий щільний смак кави, і одноманітний. Умовно кажучи, поїхали ви в одне місто чи в інше, вам приготували робусту, вона сильно не буде відрізнятись.
– А щодо розчинної кави? На ваш погляд, це моветон чи прийнятний вид кави, який можна пити, якщо хочете?
– Насправді сьогодні у нас на ринку вже є якісна розчинна кава, яку роблять зі свіжообсмажених зерен високої якості. Поки що такий виробник тільки один. Цей продукт відрізняється, звісно ж, але не кардинально від фільтр-кави, яку я заварив ручним методом.
Якщо ми кажемо тільки про розчинну каву як чистий продукт, то перше, що хочеться сказати: це чиста кава, її можна пити. Тобто всі міфи про каштани, жолуді тощо — будь ласка, забудьте.
Насправді технологічно набагато дорожче зробити каву не з кави, тому так ніхто не заморочується на виробництвах, які роблять, як кажуть в професійному середовищі «розчинку».
Її роблять з кави, тільки дуже-дуже низької якості, щоби мінімізувати собівартість, тому що технологічно, розчинна кава — це дуже дорога технологія.
Якщо ми беремо виробництво, то десь 70% від собівартості самої сировини — це ще додаткові витрати на технологію. Тобто дуже складний продукт і виходить, коли ми беремо якісну каву, яка вже коштує дорого, то розчинна кава з неї умовно виходить X2 в собівартості.
Тому виробники беруть щось дуже неякісне, дуже дешеве, з нього роблять дешеву розчинну каву, яку з дитинства здебільшого всі п’ють вперше.
– Кава стає певним культом, я б так це назвала. Навіть езотеричні якісь елементи з’являються. От, наприклад, кава з корицею. Але чи не псує такий додаток сам напій?
– Будь-які додатки змінюють смак, звісно ж, як молоко, як вершки, хтось звик згущене молоко додавати. Є ряд поціновувачів, які додають купу спецій: гвоздику, кардамон, мускатний горіх і так далі. Все це смак кави.
І тут запитання: наскільки ви дійсно хочете смакувати саме каву чи щось інше? Тому коли ви додали кориці, звісно, що до кави додається смак кориці. Якщо ви її додали забагато, у вас ніякого смаку кави немає, тільки смак кориці й десь там рідина, яка по кольору просто нагадує вам каву.
Коли ви п’єте каву з молоком, якщо ви розбавили величезну кружку і налили 50 мл кави й 500 мл молока, то звісно, ви п’єте пофарбоване молоко, займаєтесь самообманом. І ви, напевно, любите молоко більше, а не каву.
Тому тут треба розібратися, в тому, що нам подобається, чому ми п’ємо саме такий напій, або чому не п’ємо, коли більше кави. Усі додатки не заборонені, але вони справді змінюють смак. І тут кожна людина для себе вибирає сама. Якщо ви хочете відчути палітру смаків саме кави, то звісно вам треба просто пити чисту каву.
– Як ви ставитеся до кави з алкоголем?
– Суперкультові продукти. Кава по-ірландськи або еспресо мартіні, тобто багато різних є коктейлів. Це смачно, це цікавий досвід і коли ти хочеш, можливо, зігрітися або навпаки якогось різноманіття смаку десь на відпочинку, то кава з алкоголем – це теж класно.
– Що таке кав’ярні третьої хвилі? Чим вони між собою відрізняються і яке це по істині має значення для людини, яка просто хоче випити кави?
– Якщо людина просто хоче випити каву і вона взагалі не цікавиться якимись трендами, тенденціями, а для неї кава — це як продукт отримання дози кофеїну, тоді, звісно, що не важливо. Ти просто бачиш вивіску «кав’ярня», заходиш і кажеш: «Мені кави».
Якщо ти хоч якось цікавишся цим продуктом, тоді вже людина трошки глибше в це занурюється. Тому хвилі дійсно є.
Перші хвилі з’явились десь з появою обсмаження кави. Це зробив Starbucks у 80-ті роки в США, коли засновник цього бренду поїхав в Італію, побачив цей культ навколо кави й вирішив, що в США це теж може працювати, але потрібен підхід для іншої країни та ментальності.
І він почав давати людям свіжообсмажений продукт і саме на цьому акцентувалась увага. Тобто по суті перша хвиля — це просто поява обсмаження кави. Це було темне обсмаження, яке вбиває різницю між різною кавою і створює більш гіркі, такі дивні якісь смаки.
Друга хвиля — це вже додавання технологічності. Тобто бариста почали брати свіжообсмажену каву, вона була ще темною і почали цікавитися, можливо, не тільки темну каву можна куштувати.
І додали технологічність, маю на увазі професійне обладнання, професійні кавомашини. Починають з’являтися перші різні девайси, щоби готувати каву, які можуть відрізняти її від еспресо машини.
Третя хвиля — це вже ближче до 2005 року. Десь у 2003 році з’являються перші кав’ярні, які працюють виключно зі свіжообсмаженою кавою, міняється профіль обсмаження на світліший, який дає змогу відчути смаковий потенціал кави. Тобто це те, що заклала природа в кавові зерна.
І тут ми якраз повертаємось до арабіки, яка має великий смаковий потенціал. Беручи арабіку, наприклад, з Індонезії, ми маємо один профіль смаків і ароматів. Беремо з Колумбії — інший, з Панами — третій, з якоїсь країни Африки — четвертий.
Ще продовжується прокачка технологічності, тобто баристи вже більше розуміють, що таке свіжозмелена кава, вони змелюють каву тільки на порцію. Вони готують каву певною температурою води. Вони більше заточуються на якості води, тобто як сама вода впливає на смак кави.
Сукупність цих знань і факторів формує кав’ярні третьої хвилі, які у нас розвиваються, принаймні в Україні вже близько 15 років.

Фільтр кава наразі більш популярна та вигідна в продажі, ніж американо (фото: РБК-Україна)
– Поясніть, чого ж там не продають американо, що не так із цим видом кави?
– Насправді американо в багатьох продають. Для мене, якщо чесно, це не зрозумілий тренд. Я його не підтримую, бо що таке американо? Це еспресо з додаванням гарячої води. Камон, якщо тобі подобається кава з молоком, чому тоді це не крам, як то кажуть?
Чому кава з водою — це якесь порушення правила, кава з молоком — не порушення? Я думаю, що відповіді ні в кого не буде. Тому я це не підтримую. Це частково маркетингова ідея, чимось виділятись.
Але які тут моменти. Почали готувати фільтр каву. Людина приходить, каже: «Я хочу американо». Йому кажуть: «У нас американо нема, візьми фільтр». Наливають їй буквально за три секунди чашку фільтра і вона собі йде.
Тобто це з точки зору бізнесу супер круто, бо ти за три секунди віддав замовлення, отримав гроші, і людина щаслива, якщо ти приготував якісний продукт. Американо, якщо порівнювати з фільтром, частіше він буде поступатися по якості смаку, навіть приготований з однієї й тої самої кави.
Бо треба далі заморочуватися, гратися з рецептами американо. Ніхто цього робити не хоче.
Глобально індустрія працює так, що люди хочуть пришвидшуватись і технологічно отримувати класний напій. А це дає фільтр. Тому багато хто пропагує фільтр і не пропагує приготування американо.
Але він має бути. Тому що у нас ринкова економіка. Якщо ти відкрив кав’ярню, але в тебе не буде американо, це твоє право, ніхто не може тобі заборонити. Просто втрачаєш певну аудиторію, яка любить цей напій.
– Ви згадали про Starbucks, і це насправді досить великий успішний проєкт у темі кави. На вашу думку, чому він такий успішний і чи потрібен такий же Starbucks тільки в Україні?
– Перше, чому успішний Starbucks, тому що це історія, коли люди додали маркетинг та емоційну складову кав’ярням, не функціональної, а саме емоційної.
І, можливо, на той момент цього не вистачало ринку і це спрацювало. Написи на стаканах — цікаво. На той час, мерч, як то кажуть, айдентика.
Чому люди йдуть у всесвітньо відомі мережі? Тому що вони очікують певної якості розуміння продукту. Тобто ти летиш кудись в Бразилію, бачиш там McDonald’s і приблизно розумієш, що тебе очікує навіть зі своїм українським досвідом. І ось Starbucks пішли тим шляхом і в них все вийшло.
Чи успішні вони зараз? Не настільки динамічно. Вони вже досить сильно розширились і, звичайно, вони не можуть нескінченно так швидко розширюватись, розвиватись, але їх уже витісняють інші компанії, які сьогодні уже більш функціональні. Тобто швидкість-якість, скажімо так.
Starbucks свого часу не потягнув певний стандарт якості, залишився на якомусь своєму розумінні. Другий момент — це технологічність. Тобто потрібно впроваджувати цікавіші технології. Хоча вони теж досить технологічні, але не пішли в ногу зі всесвітніми трендами.
В Україні одної такої мережі я, напевно, не знаю, але є спроби в різних містах чи навіть у регіонах. Є компанії, які створюють досить успішні мережі й роблять це класно. Я думаю, що вони надихаються досвідом Starbucks, Створити всеукраїнський бренд було б круто.
– За останні кілька років в Україні відбувся «бум» кав’ярень відбувся. Я навіть спостерігаю по своєму ЖК, тобто в мене в будинку кілька кав’ярень. На ваш погляд, чому така увага зараз саме до кав’ярень?
– Сформувався тренд років 10 тому з тим, що ти можеш взяти умовно 10-15 тисяч доларів, на колінках з якихось палок і палет збити кав’ярню, типу крафт. Взяти обладнання в оренду, взяти каву в лізинг, якось в розтермінування, і полетіти.
Тут багато вирішує конкуренція й місце. Якщо у вас класне місце і ви даєте навіть в якомусь дуже простому інтер’єрі продукт тої якості, яку хоче оця спільнота навколо кав’ярні, то у вас летить.
Таких прикладів дуже багато по всій країні. І дійсно за останні 15 років купа людей, які побудували бізнес і успішне життя от на цьому.
Але не враховуються які моменти? Не враховуються професійність, не враховуються розуміння взагалі ведення цього бізнесу. Тобто, які є затратні частини, як контролювати певні процеси.
І якщо ти відкриваєш маленьку кав’ярню, навряд чи в тебе є бюджет наймати досвідченого керівника з великою зарплатою, бо вона з’їсть твою. Тому таких кав’ярень, як багато відкривається, так і багато закривається насправді.
Якщо ви подивитесь на великі проєкти з великими інвестиціями, їх набагато менше закривається. Тобто, коли людина відкриває кав’ярню з посадкою, з кухнею, з класним обладнанням, вкладається в навчання баристи, тобто це інвестиції десь від 200 000 доларів до півмільйона, такі кав’ярні закриваються рідше.
– Чи йде в нас цей тренд на спад?
– Я, напевно, сказав би, що таких кав’ярень, де точка входу 15-20 000 доларів, їх не так багато зараз. Тому що за попередні 5-6 років їх купа відкрилась. Частково ці кав’ярні перепродаються, переходять з рук у руки, міняються дизайни, вивіски, але глобально їхня кількість, напевно, трошки знижується кількість, але залишається як порядок цифр приблизно такий самий.
Звичайно цей досвід, який вже прожило суспільство, нікуди не подівся, і люди між собою спілкуються, бізнес-спільноти тощо. Зараз фокус зміщується на кафе міського типу, гастрокафе, де є якісна кава, тобто класний підхід до продукту.
Насправді цей фокус досить зрозумілий, і він був давно в розвинених країнах. Просто на нього не дивились, тому що це великі інвестиції. Технологічно все відточено, ти можеш швидко взяти з собою, але в цьому просторі ти можеш взяти випічку, десерти, поїсти, попрацювати за ноутбуком, ділову зустріч, не ділову зустріч провести.
Тобто починається такий тренд, коли потрібно брати приміщення 80-200 «квадратів», вкладати туди гроші, робити дизайн-проєкт, наймати людину, яка там побудує технологію бару, кухні, вкладати в обладнання, вкладати в команду, але це показує ринок цікавішим.
– Яка середня ціна чашки еспресо по Україні?
– Якщо брати по всій країні, я б сказав, що це 30-40 грн.

Індекс еспресо України 2024 (інфографіка: Опендатабот)
– Яка реальна ціна цього еспресо? Без націнок, які ще беруть кав’ярні.
– Якщо ми кажемо про чисте еспресо, то собівартість може бути десь від 5 до 20 грн. Це залежить від кави й від того, як ми рахуємо. Наприклад, ми беремо найнижчу продажну ціну — 30 грн. Собівартість може бути п’ять, а може бути 15 грн. І тут ми бачимо, що націнка або 100%, або взагалі 600%. Дуже маржинальний продукт. І на це теж багато хто купляється.
А насправді якщо взяти звіт по напоях, ми бачимо, що еспресо з загальної кількості напоїв продається 3-5%. Може, у когось 10% десь в Мукачево, в Ужгороді, де чомусь багато поціновувачів цього напою.
А якщо 3%, а все інше молочні напої, то тут уже інша математика.
– Чому так змінюється ціна кави в Україні? Що на це впливає?
– По-перше, впливає міжнародний ринок. Тобто це не примхи українських бізнесменів. Просто дуже сильно зростає сировина. Основний продукт, який купується та споживається ринком, а це дешевші позиції кави, вони подорожчали на 50-70% собівартості.
Тому, звісно, подорожчали й кінцеві продукти. І це буде продовжуватись, тому що кава досі дорожчає і подорожчання не припиняється. Деякі виробники мають запаси, придбані за нижчою ціною, і тому в них кава дешевша.
Але все одно всі піднімуть, бо просто нізвідки брати дешеву каву. Її просто немає у світі. Вона вся подорожчала і продовжує дорожчати.
– Чому тоді у світі кава дорожчає?
– Один з факторів, який здається фантастичним, це зміна клімату. Останні зими в нашій країні — це вже не ті зими, які були, коли ми народились 20-30 років тому. І це дуже сильно впливає на країни, де засуха, тому що глобальне потепління — це там, де тепло, стає ще тепліше.
І країни, які вирощують каву, такі як Бразилія, які вирощують найбільше, вони від цього глобального потепління сильно страждають, бо змінюються кліматичні умови, і кава повністю змінюється. Тобто ідуть неврожаї, ідуть катаклізми, сезони засухи, сезони дощів аномальних.
Це все впливає на сировину, тому що вона не може в інших регіонах поки що вирощуватись. Клімат зміщується, і можливо, якщо він продовжить так зміщуватись, то колись і в нас каву можна буде вирощувати, бо буде дуже тепло. Але поки що не можна.
Друге — це підвищення попиту, тому що населення нашої планети менше не стає. І третя — це якісь фінансові речі, про які я не можу говорити, бо не фахівець. Зміна клімату і збільшення населення не відбувались за рік, а кава почала дорожчати дуже сильно менш як рік тому.
– Чи можете ви дати якісь поради споживачам щодо оптимального вибору ціна-якість?
– Перша рекомендація — ходити в кав’ярні, які працюють зі свіжообсмаженою кавою або купляти свіжообсмажену каву додому. Чому це важливо? Кава як продукт має свої терміни придатності й умови формування смаку, аромату і збереження якості цього смаку та аромату. Потрібно пити свіжообсмажену каву, бо ми відчуваємо потенціал смаку цієї кави.
Якщо кава посмажена місяць-два тому, то вона максимально зберігає свій смаковий ароматичний потенціал. Після двох місяців від моменту обсмаження, потенціал кави починає зменшуватися.
Про це ніколи не розказують великі бренди й не розкажуть, тому що це не в їхніх інтересах. Бо їм зробили вагон кави, і їм треба продати той вагон. Вони контролюються законодавством, розповідають, що ми в рамках законодавства діємо. За законодавством України свіжообсмажена кава може зберігатися в зернах 18 місяців. Це стандарт, який нам дістався ще з радянських часів.
І друге — це якісь загальні моменти в кав’ярні. Якщо ви бачите, що в кав’ярні чисто, охайно, що бариста підтримує санітарні норми, це вже великий пункт для того, щоби цій кав’ярні отримати гарний продукт.
Якщо по ціні-якості зорієнтувати людину, то тут немає єдиної формули. Можливо, ви любите не таку каву, яку вам тут приготують. Вам потрібно спробувати або поспілкуватися з баристою.
– Як вибирати кавові зерна додому?
– Кавові зерна потрібно обирати свіжообсмажені, це перше. Друге — орієнтуватися на країну виробника, якщо ви пробували певну каву і знаєте, що вона вам смакує. Ефіопія, Колумбія, Бразилія — різні країни мають різні, як то кажуть, смакові профілі.
Наприклад, африканська кава з вираженою кислотністю, фруктові ягідні відтінки є в неї, бразильська кава або південноамериканська навпаки більш м’яка, спокійна, якісь горіхові відтінки, шоколадні. Кава з Індонезії або з Океанії, Індії, вона більш з відтінком спецій, тютюну, землі.
Тому важливо зрозуміти, що вам більше подобається і спиратися на обсмаження.
– Завершімо кількома простими порадами для людей, які хочуть розпочати розбиратися в каві, але не знають, з чого почати.
– По-перше, знову ж таки, купуємо свіжообсмажену каву сучасних брендів.
Друге — це кава повинна бути свіжозмелена в ідеалі. Якщо у вас є можливість купити млинок або змелювати її порційно, це супер. Тому що мелена кава дуже швидко втрачає свої аромати й смаки.
Третє — це використовувати якісну воду. Вона повинна бути очищеною і певного складу. Тобто просто взяти очищену воду, це теж погано. Очищена вода майже в нуль, яка не містить ніяких мінералів і сполук, це погано. І навпаки, вода, яка містить дуже багато різних сполук, тобто дуже мінералізована, теж недобре.
Як варіант, можна навіть купити в супермаркеті негазовану воду якогось відомого виробника і скоріш за все ви отримаєте кращу за якістю каву, ніж заварену кип’яченою вдома з крана.
Четверта порада — це приготування. Коли ви готуєте каву, неважливо яким методом, треба намагатись не заливати каву окропом. Добирайте кількість кави й помол під той метод заварювання, яким ви користуєтесь.

Читайте також інтерв’ю РБК-Україна з урологом Олександром Наумчуком про те, чому чоловіки бояться урологів, якого розміру повинен бути статевий член, про чоловічу інтимну гігієну та обрізання.
Актор Тимур Асланов в інтерв’ю РБК-Україна розповів про важкі умови роботи актора, рівень українського кіно сьогодні та як змінилася індустрія за часи незалежності, про особисті страхи й критику.

Відома українська блогерка Дар’я Верис, на сторінку якої підписані понад пів мільйона користувачів, поділилася історією свого шляху від «відмінниці» до одного з найвпливовіших трендсетерів українського жіночого блогінгу.
РБК-Україна (проект Styler) розповідає про її правила успіху в Instagram.

За словами Дар’ї, її успіху сприяла підтримка родини ще з дитинства. Хоча рідні й не здогадувалися, що вона стане іконою Instagram, саме віра близьких допомогла їй будувати кар’єру в діджитал-просторі.
«Модельна зовнішність, прагнення до саморозвитку та вміння говорити з аудиторією — це той коктейль, який спрацював у моєму випадку», — розповідає Дар’я.
Свою кар’єру блогерка починала в Англії, де зібрала перших підписників. Сьогодні вона створює контент, що балансує між комерцією та мистецтвом, і активно ділиться порадами з аудиторією. Вона відверто розповідає про догляд за собою та співпрацює лише з брендами, яким довіряє.

Дар’я Верис вважає, що успіх у соцмережах — це насамперед системна робота. Вона поділилася п’ятьма правилами, яких дотримується сама:
Instagram — це більше, ніж соцмережа. Блогерка вивчила діджитал-маркетинг і використовує його для розвитку особистого бренду.
Бути собою. Щирість, відкритість і внутрішня гармонія — те, що цінує аудиторія.
Вибірковість у рекламі. Дар’я обирає лише ті бренди, яким довіряє, і створює для них естетичні рекламні інтеграції.
Бути в тренді. Постійне навчання, відстеження нових стратегій і тенденцій — обов’язкова частина роботи.
Залишатися вірною своєму стилю. Незалежно від моди, важливо зберігати унікальність і власний підхід.

Дар’я Верис переконана: сучасна жінка — це поєднання сили, смаку й розуму. Саме ці якості вона транслює через свій блог, розвиваючи ідею справжньої girl power в українському та міжнародному Instagram.
Також блогерка обіцяє найближчим часом ще більше корисних порад для
тих, хто мріє про власний успішний блог.

Померла Валентина Бузина — мати скандально відомого журналіста та письменника Олеся Бузини, який був убитий у Києві 16 квітня 2015 року. Він був відомий своїми проросійськими поглядами, знецінюванням української культури та критикою Революції Гідності.
Про це пише РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на росЗМІ, які використовують новину про смерть жінки у цілях пропаганди.

Хто така Валентина Бузина?
Валентина Бузина — мати Олеся Бузини, українського журналіста та публіциста, який загинув у 2015 році в Києві за нез’ясованих обставин. Валентина Бузина кілька років вимагала розслідування вбивства сина
Мати Олеся Бузини жила в Києві, на вулиці Дегтярівській — саме там, де і проживала на момент трагедії у 2015 році. Після загибелі сина залишилася сама і тривалий час займалася громадською діяльністю — брала участь у судових засіданнях, пов’язаних з розслідуванням справи сина, давала коментарі та інтерв’ю, у тому числі — проросійським медіа.
Останні роки Валентина Бузина вела закритий спосіб життя, рідко з’являлася в інформаційному просторі. За словами сусідів, вона була замкнутою людиною і зрідка спілкувалася хіба з друзями свого сина.
На момент смерті Валентині Бузині було понад 90 років. Точна причина її смерті наразі не відома, але у росЗМІ активно розкручують з цього приводу — «трагічну історію жінки, яка так і не добилася справедливості».Валентина Бузина (фото: buzina.org)
Чому російські ЗМІ активно пишуть про її смерть?
Зазначимо, що російські ЗМІ активно висвітлювали вбивство Олеся Бузини у 2015 році. Вони представляли це як політичне вбивство, пов’язане з його проросійською позицією та переслідуванням інакодумства в Україні.
Своїми публікаціями про смерть матері журналіста російські медіа вкотре «розганяють» наратив про так звані «злочини київського режиму».Скриншот
Валентину Бузину також у мережі «оплакують» відомі українські журналісти-зрадники, зокрема Ольга Шарій і Діана Панченко, які перебувають під санкціями РНБО.
«Померла Валентина Павлівна Бузина, мати Олеся Бузини. Я її знала. «Я не можу померти, поки вбивці мого сина не покарані», — говорила вона мені у розмові. Я знаю багато трагічних історій. Але ця одна з найгірших… Багато несправедливості доведеться викорінити. На багато запитань відповісти. Але ми це зробимо. Заради цієї хороброї жінки та таких як вона», — написала Панченко у своїх соцмережах.
Хто такий Олесь Бузина?
Олесь Бузина — український журналіст, публіцист і письменник, відомий своїми проросійськими поглядами. Народився у Києві, навчався на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Шевченка.
Свою кар’єру будував у таких виданнях, як «Кievskie Vedomosti» та «Сегодня», де часто публікував контраверсійні тексти на теми української історії та політики.
Також був автором низки книг, зокрема «Вурдалак Тарас Шевченко» та «Тайная история Украины-Руси», що викликали обурення серед української інтелігенції та читачів.
Бузина активно виступав на телебаченні, де просував ідеї «спільного історичного минулого» з Росією та критикував український національний рух.
16 квітня 2015 року Олесь Бузина був убитий біля свого будинку в Києві. Вбивство стало резонансним, а обставини залишаються до кінця не з’ясованими. Декілька підозрюваних були заарештовані, однак досі немає остаточного судового вироку.Олесь Бузина (фото: Вікіпедія)
Підозрюваними у злочині є Андрій Медведько (ексбоєць батальйонів МВС «Київ-2» і «Гарпун») і Денис Поліщук (лейтенант гвардії ЗСУ, був командиром 54-го окремого розвідувального взводу).
Їх заарештували, але Поліщука через 2 місяці звільнили під заставу, яку вніс бізнесмен та медіавласник Олексій Тамразов. Медведьку змінили міру з домашнього арешту на особисте зобов’язання. Провину вони не визнали.
У 2017 році було завершено досудове розслідування кримінального провадження про вбивство Олеся Бузини. І цього ж року Апеляційний суд Києва відмовився змінювати підсудність справи про вбивство й повернув його до Шевченківського суду столиці.
Вас може зацікавити:

Як змінився Саакашвілі за останні роки — ці фото говорять самі за себе

Хто такий Ігор Гіркін-Стрєлков та чому про нього всі знову згадали

Хто такий Марк Карні, який змінив Трюдо на посаді прем’єр-міністра Канади

12 березня російські ЗМІ повідомили, що Ігор Гіркін нібито покінчив із собою в колонії. Ця новина викликала резонанс, але через кілька годин її офіційно спростували.
РБК-Україна (проєкт Styler) розповідає, хто такий Гіркін, як він став відомим і чому опинився за ґратами.

Гіркін: «смерть» і «воскресіння»
Усі соцмережі та пабліки у Росії облетіла новина про те, що Ігор Гіркін (відомий як Стрєлков), вчинив самогубство у в’язниці. Навіть були фото, де було видно частину тіла загиблого.
Біля тіла була нібито знайдена передсмертна записка, в якій Гіркін написав наступне: «несправедливість в такій системі не побороти».
А за декілька годин з’явилося спростування від дружини Гіркіна, яка повідомила, що з ним усе в порядку. А фото — якесь старе і зроблене в Саратові.Хто такий Ігор Гіркін-Стрєлков, про якого всі говорять (фото: Getty Images)
Біографія Ігоря Гіркіна
Ігор Гіркін (відомий також як Стрєлков) — колишній офіцер ФСБ Росії, який став ключовою фігурою у війні на Донбасі у 2014 році. Він брав активну участь у захопленні Слов’янська та командував бойовиками самопроголошеної «ДНР».
До цього Гіркін воював у Чечні, Придністров’ї та Боснії. Його ідеологія базувалася на імперських поглядах, він був прихильником відновлення “великої Росії” та критикував сучасну політику Кремля.
Як Гіркін став відомим?
У 2014 році він зіграв ключову роль у початку війни на сході України, оголосивши себе “міністром оборони ДНР”. Саме його угруповання зайняло Слов’янськ, але після кількох місяців боїв місто довелося покинути.
Згодом він повернувся до Росії, де став блогером і різким критиком політики Путіна. Він відкрито звинувачував російське керівництво у провалах на фронті та закликав до жорсткіших дій у війні проти України.
Чому Гіркіна посадили у в’язницю?
У 2023 році Гіркін був заарештований у Росії за “екстремізм” після публічної критики Володимира Путіна та військового командування. Його засудили до чотирьох років колонії.
Фактично, він став жертвою системи, яку сам же підтримував і допомагав будувати. Його арешт став сигналом для інших радикальних прихильників війни: Кремль не терпить неконтрольованої критики навіть від колишніх союзників.
Гіркін і Путін: від підтримки до ненависті
Гіркін спочатку був прихильником Путіна та його агресивної політики щодо України. Однак згодом він почав звинувачувати президента в нерішучості, слабкій стратегії та зраді «російської справи».
У своїх заявах він неодноразово заявляв, що Путін веде Росію до катастрофи, а військові командири некомпетентні. Такі висловлювання і стали причиною його арешту.
Зазначимо, що у сучасній Росії в’язниця стала місцем, де часто опиняються критики режиму Путіна. Деякі з них помирають за сценаріями, які повторюються: самогубства, отруєння, різке погіршення здоров’я або “випадкові” нещасні випадки.Ігор Гіркін-Стрєлков (фото: Getty Images)
Наприклад, один із найвідоміших російських опозиціонерів Олексій Навальний помер у лютому 2024 року у колонії»Полярний вовк» за Полярним колом. Офіційна версія — “раптова смерть”, проте багато хто вважає, що це було вбивство, оскільки умови утримання Навального були вкрай жорсткими.
Також можна згадати про Валерія Пшеничного — російського підприємця і винахідника, який працював над секретними військовими проєктами. Він був заарештований за звинуваченням у шахрайстві. У 2018 році його знайшли мертвим у камері слідчого ізолятора. Офіційна версія — самогубство, але слідство виявило на тілі ознаки тортур.
Юрист, який викрив корупційні схеми російських чиновників, Сергій Магнітський також був заарештований та відправлений у СІЗО «Матроська тиша». Після 11 місяців перебування в жорстких умовах він загинув, офіційно — від серцевої недостатності. Але розслідування показало, що його, ймовірно, закатували.
З огляду на багато таких випадків, «самогубство» або вбивство Гіркіна у камері виглядало б цілком логічним — в стилі режиму Путіна.
Вас може зацікавити:

Як Трамп ставиться до Маска, Меланії та своєї ваги — цікаві факти з нової книги

Актор Бен Стіллер став жертвою російської пропаганди
«Чоткий паца», який служить у ЗСУ, спочатку вмер, а потім воскрес

Принц Люксембургу Фредерік пішов з життя у віці 22 роки через вроджене рідкісне захворювання. В останні дні він був дуже слабким, але встиг попрощатися зі всією родиною.
Що відомо про принца Люксембургу та від якої хвороби він помер, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на PLOG.

У віці 22 роки обірвалося життя молодшого сина принца Роберта Люксембурзького та принцеси Жюлі Нассауської — принца Фредеріка. З дитинства принц Фредерік хворів на рідкісне генетичне захворювання — мітохондріальну дисфункцію, пов’язану з мутаціями гена POLG.
Принц Фредерік народився 18 березня 2002 року в Екс-ан-Провансі. Дитинство пройшло в Лондоні, Женеві та Монтре.
Рідкісну хворобу йому діагностували тільки у віці 14 років, хоча це захворювання — вроджене. Діагноз POLG викликає широкий спектр симптомів, а це значно ускладнює діагностику. І лікування від нього немає.
Мітохондріальна дисфункція — це група генетичних захворювань, які призводять до дефіциту енергії в клітинах. Хвороба може вразити майже усі внутрішні органи людини: мозок, нерви, м’язи, нирки, серце, печінку, очі, підшлункову.
«Як у випадку з 300 мільйонами людей, таких як Фредерік, у всьому світі, ці захворювання зазвичай важко розпізнати навіть лікарям, і сім’ї пацієнтів можуть ніколи не знати, що є така хвороба, оскільки її можуть виявити лише на пізній стадії прогресування. Це можна порівняти з несправною батареєю, які ніколи повністю не заряджається, постійно розряджається і зрештою втрачає заряд», — розповів батько Фредеріка, принц Роберт.Принц Люксембургу Фредерік (фото: facebook.com_profile)
Фредерік присвятив своє життя поширенню обізнаності про рідкісне захворювання. Він заснував фонд POLG, брав участь у медичних випробуваннях з метою пошуку методів лікування.
28 лютого принц Фредерік зібрав усю родину, щоб з усіма особисто попрощатися — братом Олександром, сестрою Шарлоттою, троюрідними братами Чарлі, Луї та Доналл, шурином Мансуром, тіткою Шарлоттою і дядьком Марком. І звісно ж — з батьками.
«Фредерік знайшов у собі сили та мужність попрощатися з кожним з нас по черзі. В останні дні він майже втратив здатність говорити, але він встиг поставити останнє запитання. Це було: «Тату, ти пишаєшся мною?» Йому потрібно було підтвердження того, що він зробив усе, що міг, за своє коротке і прекрасне життя, і що він нарешті може рухатися далі», — розказав принц Роберт.
Стан принца Фредеріка погіршився через перенесену інфекцію, яка лишила його можливості рухатися і дала ускладнення — пневмонію.Принц Люксембургу Фредерік помер у віці 22 роки (фото: PLOG)
Помер принц 1 березня у Парижі, в оточенні своєї люблячої родини. Родина повідомила про смерть принца тільки через 9 днів.
«Фредерік знає, що він мій супергерой, як і для всієї нашої родини, і для дуже багатьох хороших друзів, а тепер значною мірою завдяки його фонду POLG для багатьох людей у ​​всьому світі. Частиною його суперздібності була здатність надихати та подавати приклад. Фредерік народився з особливою здатністю до позитиву, радості та рішучості. Коли він був маленьким, я завжди казав, що якщо і є одна наша дитина, про яку мені ніколи не потрібно буде хвилюватися, то це він. У нього як ніхто інший соціальні навички, дивовижне почуття гумору, емоційний інтелект і співчуття, які були зашкалюваними, почуття справедливості, чесності та порядності, які не знають меж», — написав принц Роберт у зверненні на сайті фонду PLOG.Принц Люксембургу Фредерік з родиною (фото: From PolG Foundation)
Вас може зацікавити:

Стало відомо, як помер актор Джин Гекмен та його дружина

Помер донор-рекордсмен, який врятував життя 2,4 млн дітей
Пішов з життя культовий рок-музикант і актор Девід Йогансен

Фрідріх Мерц, за підрахунками результатів дострокових виборів у Німеччині 23 лютого, став переможцем. Його партія ХДС разом з баварською сестринською партію Християнським соціальним союзом (ХСС) набрала найбільше голосів. Але що ми знаємо про Фрідріха Мерца та його дружину Шарлотту?
РБК-Україна (проєкт Styler) зібрало цікаві факти з життя нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та його дружини Шарлотти.

Шлюб довжиною у 43 роки
Фрідріх познайомився з майбутньою дружиною Шарлоттою під час навчання в Бонні у 1980 році, де вони вивчали право. Стосунки між ними розвивалися дуже швидко і вже за рік пара очікувала народження первістка й одночасно з тим одружувалася. І хоч це не було заплановано, Мерц та Шарлотта були дуже щасливі.
Як зізналася Шарлотта в одному з інтерв’ю — це було кохання з першого погляду.
Зараз у них троє дітей — доньки Карола та Констанція і син Філіп.
Семеро онуків та сучасні батьки
У подружжя Мерц вже семеро онуків. Шарлотта вже багато років працює на посаді судді окружного суду. Попри свою кар’єру, для неї дуже важлива сім’я.
«Моя робота є великим збагаченням для мене, вона дає мені внутрішню незалежність. Але я також завжди хотіла мати дітей та проводити з ними час. Мені дуже подобається бути матір’ю. І мені дуже шкода сучасне покоління батьків, яким важко поєднувати сім’ю та роботу, а місць у дитсадках не вистачає», — сказала вона.Фрідріх Мерц та його дружина Шарлотта (фото: Getty Images)
Віра
Для подружжя Мерц велике значення має віра. Зараз вони обидва — християни.
«Мені було б важко одружитися з жінкою без жодного церковного походження», — зауважив Фрідріх в одному з інтерв’ю.
Також він зізнався, що вони ніколи один одного не розчаровували й тому їхнє кохання не тільки особливе, але і довготривале.
«У нас було насичене подіями життя, і ми завжди змінювалися — але разом. І ми ділимося нашими захопленнями на велосипеді та в туристичних черевиках, на природі, у кіно чи на концертах. Це те, що нас об’єднує, як і наше релігійне походження», — підкресли Фрідріх.
Що цікаво, то це, що сам Фрідріх — католик, а Шарлотта — протестантка й усі троє дітей — протестанти. Однак це не заважає родині жити щасливо.
Захист чоловіка
Шарлотта Мерц мала можливість допомогти чоловікові підвищити популярність серед жінок-виборців. Однак вона не стала піарити Фрідріха, а під час партійної конференції ХДС у травні взагалі намагалась запобігти запитанням репортера та дорікнула коміку.
А на початку лютого вона дала декілька коментарів на захист свого чоловіка, якого звинувачували у мізогінії.
«Те, що деякі люди пишуть про образ жінки мого чоловіка, просто неправда. Я ніяк цього не можу зрозуміти. Я знаю, що психологічна підтримка навіть важливіша, ніж питання про те, хто виносить сміття», — сказала Шарлотта. Фрідріх Мерц та його дружина Шарлотта (фото: Getty Images)
Шарлотта не любить «привіти» чоловікові у залі суду
Шарлотті довелося закінчувати навчання одночасно з виховуванням першої дитини, однак це не завадило їй побудувати кар’єру.
«Мені довелося готуватися до іспитів і сидіти між партою та пеленальним столиком, поки мої однокурсники подорожували та святкували», — розповіла вона.
В той час вони з чоловіком по черзі доглядали за дітьми. Зараз вона не просто головуюча суддя, а ще й директор окружного суду Арнсберга в регіоні Зауеланд. Її непокоїть, що громадськість сприймає її як дружину Фрідріха Мерца. А ще сильно дратує, коли люди в залі суду просять її передати вітання чоловікові.
Вона також додала, що не планує змінювати свою роботу, коли чоловік стане новим канцлером Німеччини.

Раніше ми писали про те, що дружина Арестовича подала на розлучення.
А ще розповідали про те, що Фрідріх Мерц зробив заяву про Україну та мирні переговори.
Під час написання матеріалу використані джерела: Focus.de, Bunte.de, Spiegel.

Скандал з ресторатором Дмитро Борисовим отримав продовження і сьогодні в його соцмережах з’явилося вибачення перед українцями. Також засновник мережі ресторанів GastroFamily зробив заяву щодо української мови.
Що сказав українцям Дмитро Борисов та які дав обіцянки, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на сторінку ресторатора у Facebook.

Що сказав Дмитро Борисов
Як зазначив Борисов, він припустився помилки та був не завжди послідовним у своєму контенті на YouTube-каналі.
«Деякий час вів комунікацію змішаними мовами, і хоча це було несвідомо, тепер я розумію, що важливість 100% україномовного контенту переоцінити неможливо. Мова — це не просто засіб спілкування, а ідентичність, принцип і внесок у розвиток власної культури», — зазначив ресторатор.
Він додав, що тепер буде використовувати виключно українську мову.
«Кожне наше слово — це вибір на користь майбутнього, яке ми хочемо будувати. Тому з цього моменту я свідомо переходжу на повністю україномовний контент на каналі. Без винятків. Це не просто тренд чи відповідь на запит, а позиція, якої я хочу дотримуватися», — пообіцяв Борисов.
Він ще раз попросив вибачення і подякував тим, хто його читає, підтримує та надихає.
«Хочу щиро попросити вибачення у тих, кого могла збити з пантелику моя непослідовність.
І щиро подякувати кожному, хто читає, підтримує, надихає та дає зворотний зв’язок. Ви – головна причина змін! Давайте разом створювати простір, де українська мова звучить вільно, впевнено та природно. Дякую, що ви зі мною!» — написав ресторатор.
Причини скандалу
Українці звернули увагу на те, що відомий ресторатор Дмитро Борисов, який зараз проживає за межами України, відновив свій YouTube-канал та почав записувати відео з різноманітними порадами — але виключно російською мовою.
Це викликало неабиякий гнів та критику в українців і на нього посипалися докори та звинувачення у соціальних мережах. Борисову навіть закинули, що він підтверджує методички Кремля про «один народ» і спробу повернути російську мову в українській інформаційний простір. Також були заклики до бойкоту ресторанів мережі, яку заснував Борисов.
До речі, на бойкоти ресторанів відреагувала колишня дружина ресторатора Олена Борисова, яка фактично зараз керує мережею GastroFamily. Вона зазначила, що її колишній чоловік після розлучення залишив їй увесь бізнес і зараз він не є ані співвласником, ані бенефіціаром компанії.
«Дмитро жодним чином не пов’язаний з компанією GastroFamily. Він не є ані співвласником, ані бенефіціаром.Він — людина, яка дала старт багатьом проєктам. І за це ми вдячні. І він — та людина, яка зараз робить речі, які я вважаю неприйнятними. Тож за останні дні я тільки ще раз запевнилася в тому, що завжди варто дослухатися свого серця. Відстоювати свої цінності, навіть коли заради цього доводиться відпускати минуле і будувати життя наново», — написала вона на своїй сторінці в Facebook.

Раніше ми розповідали деталі скандалу з Дмитром Борисовим і як відреагували українці на його YouTube-канал.
А також ми писали про те, що ресторатор Дмитро Борисов зробив гучну заяву про свій бізнес.

Софі Лорен одна з найвідоміших і найкрасивіших актрис XX століття, яка досягла величезного успіху не лише завдяки своєму таланту, але й харизмі та природній привабливості.
Якими принципами користувалася Софі Лорен для того, щоб подобатися чоловікам та бути щасливою, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Будьте впевнені в собі
Софі Лорен завжди наголошувала, що впевненість у собі — це ключ до привабливості. Коли жінка відчуває свою внутрішню силу і є задоволена собою, це відчувається й оточуючими. Вона говорила: «Жінка повинна любити себе, і тільки її тоді будуть любити інші». Це не лише про зовнішність, а й про внутрішню гармонію та самоповагу.
Природність — це красиво
Софі Лорен завжди пропагувала натуральність і природну красу. Вона вважала, що найкращий макіяж — це впевненість у собі, а не використання косметики. Легкий макіяж, підкреслення природних рис, сяюча шкіра та гармонія з собою — ось секрет привабливості, на думку актриси.
Не бійтеся показувати свою жіночість
Софі Лорен підкреслювала, що жінка повинна бути гордою своєю жіночністю, і не соромитися її проявляти. Вона говорила, що це важливо проявляти не тільки через зовнішній вигляд, а й через мову тіла, рухи, поведінку та спілкування. Її стиль завжди був елегантним, але водночас вона вміла бути сильною та незалежною.
Умійте бути загадкою
Ще важливою порадою є збереження певної загадковості. Софі Лорен говорила, що не потрібно відразу відкривати всі карти. Чоловіки люблять жінок, які можуть зацікавити та залишити бажання взнавати вас більше. Її порада: «Не потрібно казати все про себе відразу. Краще бути цікавими та таємничими»
Любов до себе — це основа здорових стосунків
Софі Лорен вважала, що для того, щоб чоловік полюбив жінку, вона повинна любити себе. Це не тільки про фізичну привабливість, а й про емоційну гармонію, після своїх недоліків і сильних сторін. Коли жінка щаслива з собою, це привертає увагу інших.
Будьте розумними та цікавими
Відома актриса завжди підкреслювала значення розуму в жінці. Вона вважала, що чоловіки часто прихильні до жінок не тільки за їхню красу, але й за інтелект. Софі радити розвивати свої інтереси, захоплення, бути цікавою співрозмовницею, з якою приємно проводити час.
Не бійтеся бути вразливою
Попри свій сильний і незалежний образ, Софі Лорен визнавала важливість емоційної вразливості. Вона говорила, що вразливість не робить жінку слабкою, а, навпаки, робить її більш людяною і привабливою. Вміння відкриватися, демонструвати свої емоції, переживати разом — це важливі аспекти побудови глибоких стосунків.
Вмійте любити себе та свою зовнішність
Останнім іншим аспектом є прийняття власного вигляду. Софі Лорен завжди була впевнена у своїй зовнішності, і це додавало їй ще більше привабливості. Вона наголошувала, що кожна жінка має свою унікальність, яку варто цінувати.
Найяскравіші цитати Софі Лорен:

«Краса — це те, як ти почуваєшся всередині, і це відображається у твоїх очах»
«Секс без кохання — абсолютна нісенітниця. Секс слідує за коханням, він ніколи не передує йому»
«Якби тільки чоловіки усвідомили, як легко відкрити серце жінки добротою, і як багато жінок закривають свої серця від нападів Дон Жуанів»
«Ти повинен насолоджуватися життям. Завжди будь оточений людьми, яких ти любиш, людьми, які мають приємну бесіду. Є так багато позитивних речей, про які можна думати»
«Я вважаю, що якість сексуальності виходить зсередини. Це щось, що є в тобі»
«Сукня жінки повинна бути як паркан з колючого дроту: виконувати своє призначення, не заважаючи огляду»

Раніше ми писали про те, які наукові факти про чоловіків змінять ваше уявлення про сильну стать.
А ще розповідали про те, чи дійсно жінка має бути завжди ніжною та турботливою.
Під час написання матеріалу були використані джерела: goodreads.com, stylist.co.uk, telegrafi.com, vogue.com

Сьогодні, 28 січня, в соціальних мережах багато відомих особистостей вітали проректорку Університету культури, доктора наук, професорку Інну Костирю з днем народження.
РБК-Україна (проект Styler) зібрало найцікавіші привітання.

Одним з перших у соцмережах її привітав легендарний «співочий ректор» Михайло Поплавський. Зокрема, він побажав колезі здоров’я та Божої благодаті.

Ірина Білик у сторіс Instagram заспівала для винуватиці урочистості Happy birthday.
Серед помічених публікацій чимало вітань знаменитостей. Привітали іменинницю Герой України Юрій Рибчинський, Павло Зібров, олімпійські чемпіони Лілія Подкопаєва та Вадим Гутцайт; Дмитро Гордон, Ольга Сумська, Григорій Решетнік, Катерина Бужинська, Наталія Влащенко, Віктор Павлік, Іванна Ніконова; режисери Олексій Дівєєв-Церковний, Анатолій Соловʼяненко, Семен Горов, Петро Мага; ректори: Михайло Поплавський, Володимир Бугров, Петро Куліков; футбольна спільнота та багато інших.

Народний артист України Павло Зібров ніжно звернувся до Інни Костирі: «Паша Зібров обіймає тебе, сонечко! Будь щаслива, будь кохана, будь здорова! Й хай лунають тости, тости».

Нагадаємо, раніше ми писали, що 25 січня день народження святкував Володимир Зеленський.

Інавгурація Трампа відбулася 20 січня і поки новообраний президент США оголошував свою промову та давав клятву, персонал Білого дому швидко оновлював Овальний кабінет відповідно до смаків нового хазяїна. І разом з багатьма речами повернулася «червона кнопка» на столі Трампа, яка виконує цікаву функцію та лякає багатьох людей.
Що це за «червона кнопка» на столі у Трампа, які у неї функції та чому вона всіх лякає, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Metro.

Як змінюють обстановку в Овальному кабінеті
Легендарна «червона кнопка», розташована в дерев’яній коробці на столі Resolute в Овальному кабінеті президента США знову повернулася. І це обов’язкова річ, яка потрібна Дональду Трампу.
У 2021 році, коли на посаду президента США вступив Байден — він розпорядився негайно прибрати цю кнопку з робочого столу. І персонал Білого дому виконав це розпорядження, оскільки Овальний кабінет завжди переробляють відповідно до вподобань нового президента. І на це є всього п’ять годин — поки йде церемонія інавгурації.
Найчастіше міняють килими, портьєри, картини та статуї — їх часто замінюють предметами з колекції Білого дому та урядових установ, щоб вони відповідали смаку нового президента.
Для чого потрібна «червона кнопка» Трампу
«Червона кнопка» на столі президента США Дональда Трампа потрібна для виклику дворецького з охолодженим келихом улюбленого напою Трампа — дієтичної коли.
«Відвідувачі часто плутають кнопку «Дієтична кола» з «ядерною кнопкою». Усі трохи нервують, коли я натискаю цю кнопку», — розповів Трамп у 2017 році в інтерв’ю для Financial Times.
Колишній помічник Білого дому зі зв’язків розповів, що Трамп використовував цю кнопку, щоб з жартівливою думкою збентежити відвідувачів Овального кабінету.
«Раптом він натискав кнопку. Не знаючи, що робити, гості дивилися один одного з піднятими бровами. Через кілька хвилин до кімнати входив стюард, несучи склянку, наповнену дієтичною кока-колою на срібному блюді. І Трамп сміявся», — написав у своїй книзі «Команда гадюк» Кріс Сімс.
До речі, кажуть, що вперше ця кнопка з’явилася не за першої каденції Трампа. Ходили чутки, що її встановив Ліндон Б. Джонсон — він влаштував кнопку та дерев’яну коробку, в якій вона міститься, щоб його можна було попередити про візит першої леді в Овальний кабінет.
Наступні президенти перейняли традицію і використовували спеціальну кнопку для виклику помічників. Річард Бренсон розповів у своїх мемуарах «Знаходження моєї незайманості», що Барак Обама також використовував кнопки на столі.
«Коли ми всі встали, щоб піти, я помітив червоні кнопки на його столі. Обама побачив, як я дивлюся на них. Він: сказав: «Раніше вони були там у надзвичайних ситуаціях, а тепер я використовую їх, щоб замовляти чай для своїх гостей», — написав Бренсон.
Але Байден вирішив розлучитися з цим гаджетом та урочисто зняв її з робочого столу. Але лишив золоті штори, які були обрані під час першого президентства Трампа.

Спеціальна кнопка на столі в Трампа (фото: CNP/INSTARimages.com)
Що ще додав у кабінет Трамп
З цікавих артефактів у кабінет Трампа повернулися портрети батьків-засновників Джорджа Вашингтона, Олександра Гамільтона та Томаса Джефферсона. Також — портрет популіста Ендрю Джексона.
А ще: бюст Вінстона Черчілля, скульптура Фредеріка Ремінгтона «Розбійник Бронко». Від свого попередника Трамп вирішив залишити портрет Бенджаміна Франкліна та бюст Мартіна Лютера Кінга.

Читайте також, що їсть Дональд Трамп на сніданок, обід та вечерю.
А також прочитайте, яка зарплата тепер буде у президента США Дональда Трампа.

Іванка Трамп — найстарша донька американського президента Дональда Трампа. Вона — від першого шлюбу Трампа з моделлю Іваною Младковою (Трамп). Іванка стала помічницею батька у політиці, працювала в його організаціях та була радницею піл час першої каденції Трампа.
Що варто знати про Іванку Трамп, чи повернеться вона до Білого дому та які у неї стосунки з Меланією Трамп, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Хто така Іванка Трамп?
Іванка Трамп народилася 30 жовтня 1981 року у родині Івани та Дональда Трампа. Вона стала першою донькою та другою дитиною в родині майбутнього президента США. Повне ім’я — Івана Марі Трамп.
Після школи вступила до коледжу, а згодом провчилася два роки в Джорджтаунському університеті та перевелася до Пенсільванського, де й здобула ступінь бакалавра в галузі економіки.
Зараз Іванка Трамп — підприємниця, модель, письменниця, політична діячка, телеведуча, модельєрка. З дитинства дружить з Періс Хілтон та Челсі Клінтон.
У Іванки один старший брат — Дональд Трамп-молодший, і двоє молодших — Ерік Трамп і Беррон Трамп, і є сестра — Тіффані Трамп.
Перша робота Іванки була Forest City Enterprises, а згодом вона стала виконавчим віце-директором Trump Organization. До 2017 року вона мала вже декілька власних підприємницьких фірм.
У 2014 році Іванка відкрила одноіменний модний лейбл, який закрила у 2018 році. Під час першої каденції Трампа у Білому домі — стала радницею батька.

Іванка Трамп (фото: Getty Images)
Хто чоловік Іванки Трамп?
У 2005 році Іванка познайомилася з бізнесменом Джаредом Кушнером — власником девелоперської компанії та газети New York Observer. Джаред — старший син відомого підприємця Чарльза Кушнера. Родина Джареда — з модерної ортодоксальної єврейської общини Нью-Йорку.
Освіта — ступінь бакалавра соціології в Гарвардському університеті, у 2007 році він також закінчив Нью-Йоркський університет.
У 2009 році Іванка Трамп та Джаред Кушнер одружилися. Спочатку вони були спільними друзями по бізнесу, але дружба швидко переросла у справжні почуття.
Також зять Трампа брав активну участь у передвиборчій компанії та президентських виборах у 2016 році. З 2017 року — був старшим радником Трампа.

Іванка Трамп та Джаред Кушнер (фото: Getty Images)
Що відомо про дітей Іванки Трамп
У Іванки та Джареда троє дітей:
Арабелла Роуз — їй зараз 13 років (народилася 17 липня 2011 року)
Джозеф Фредерік — йому 11 років (Народився 14 жовтня 2013 року)
Теодор Джеймс — йому 8 років (народився 27 березня 2016 року)
Яке віросповідання в Іванки Трамп?
Згідно з інформацією, опублікованою журналом Vogue ще у 2015 році, Іванка прийняла іудаїзм після весілля з Кушнером, батьки якого є ортодоксальними євреями. У жовтні 2009 року вона пройшла процедуру ґіюр й перейшла з християнського пресвітеріанства в іудаїзм.

Іванка Трамп з Дональдом Трампом (фото: Getty Images)
Які стосунки в Іванки з Меланією Трамп?
Під час першого президентського терміну Дональда Трампа ходили чутки про нестабільні стосунки Іванки Трамп та Меланії. Вони взаємно поважали одна одну, однак дружби між ними явно не було.
У 2020 році колишній радник Меланії Трамп написав книгу «Меланія і я», у який Стефан Вінстон Волкофф описав, як Іванка намагалася втрутитися в інавгурацію батька, і це призвело до «Операції «Блокувати Іванку». Операція була ініційована помічниками, але Меланія була в курсі.
У іншій книжці — Кеті Роджерс «Американська жінка», вказується, що проблеми між двома жінками виникли через спробу Іванки взяти на себе багато обов’язків, покладених на першу леді.
Фактично, старша донька Трампа взяла під свій контроль східне крило Білого дому, коли Меланія ще жила у Нью-Йорку та доглядала за Берроном. До речі, Меланія називала Іванку — «принцесою».
Саме тоді могла виникнути напруженість, хоч вони це не афішували. Але вся родина Трампа згуртувалася разом та відклала свої непорозуміння, коли почалися звинувачення у прихованні грошей та суди. Меланію та Іванку стали частіше бачити разом.
Експерти кажуть, що хоч дами не стануть, ймовірно, найкращими друзями, але й «топор війни» вони поки що зарили.
Після закінчення першого терміну президентства Трампа, Іванка вирішила піти з політики.

Іванка Трамп (фото: Getty Images)
Чому Іванка не хоче жити у Білому домі
У 2022 році, коли Дональд Трамп заявив про бажання балотуватися у президенти, Іванка не була поруч з батьком. І на всі запитання журналістів відповідала, що не збирається повертатися у політику.
«Я люблю політику та її вплив. Я ненавиджу політику. І, на жаль, ці дві речі нероздільні. Це дуже темна і негативна справа. У цьому світі є темрява, але я не хочу її у своє життя. Певною мірою я перебуваю у центрі бурі, мій батько скоро стане президентом. Деякі люди люблять гладіаторський аспект — боротьбу. Але не я», — сказала Іванка.
Після поразки Трампа у 2020 році вона разом з чоловіком та дітьми переїхала до Флориди та відійшла від усіх політичних кампаній. Зараз вона готова бути поруч з Дональдом Трампом тільки як дочка.
«Мені здається, я з нетерпінням чекаю, коли зможу просто з’явитися для нього як дочка, і бути поруч, подивитися з ним фільм або спортивну гру. Я б хотіла знати, що він може бути зі мною, і бути собою, просто розслабитися. Щоб я могла бути для нього просто люблячою донькою», — додала Іванка.
Вона зізналася, що їй сподобався вплив, коли вона була радницею у Білому домі. Але її рішення не повертатися було обумовлене тим, що вона хоче поставити у пріоритети власну сім’ю.
«Головна причина, чому я не повертаюся служити зараз, полягає в тому, що я знаю ціну, і це ціна, яку я не хочу змусити своїх дітей нести. Моїми основними цілями бути найкращою довбаною мамою. Це важко. Я зараз роблю усе можливе, щоб бути поруч у критичні моменти, але й не пропускати будь-які маленькі події», — пояснює донька Трампа.

Іванка Трамп (фото: Getty Images)
«Дійсно здається, що дуже легко прийняти рішення, коли воно відповідає вашим основним цінностям. І моя найвища, найголовніша цінність — сім’я», — додала вона.
Дружина Еріка Трампа Лара підтвердила, що Джареду та Іванці було важко у Білому домі — це стало для них випробуванням. А сама Іванка каже, що це був дуже емоційний період.
«Я дуже люблю свого батька. Але цього разу я віддаю перевагу своїм маленьким дітям і приватному життю своєї сім’ї» — написала Іванка.

Раніше ми писали про те, яка історія походження Дональда Трампа та ким були його предки.
А також розповідали про всіх членів родини Дональда Трампа — його дітей, онуків та інших родичів.
Під час написання матеріалу використані джерела: Aol, Nicki Swift, Yahoo.

Образ харизматичного султана з «Величного століття» завоював серця мільйонів, але реальний Сулейман був зовсім не таким. Попри його зовнішність, його характер і правління залишили слід в історії, що затьмарили усі недоліки зовнішності.
Як виглядав насправді султан Сулейман та що приховали творці серіалу, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Серіал «Величне століття» став справжнім хітом, завоювавши серця мільйонів глядачів у всьому світі. Хоча частина турецьких консерваторів висловила своє невдоволення, проєкт безумовно здобув статус надуспішного.
Головний герой, султан Сулейман, постає на екрані як харизматичний, владний і привабливий правитель. Але наскільки це кінообраз відповідає реальній постаті?
Історики, на жаль, розчаровують шанувальників: справжній Сулейман Пишний суттєво відрізнявся від свого серіального двійника.
Султан Сулейман, відомий також як Сулейман Пишний, увійшов в історію як один з наймогутніших правителів Османської імперії — народився в 1494 році, помер у 1566 році.
Не красень і не бездоганний
Реальність мало схожа на казку. Історики відзначають, що назвати Сулеймана Пишного красенем неможливо, навіть із великою натяжкою. Хоча до нас дійшли його численні портрети, і деякі з них нагадують образ, створений актором Халітом Ергенчем, справжній вигляд султана був далекий від ідеалу, показаного у серіалі.
Опис зовнішності правителя, зроблений його сучасниками, малює зовсім іншу картину. Сулейман мав маленькі, широко розставлені карі очі, великий гачкуватий ніс, гостре обличчя і бліду шкіру.
Його шию вважали надто довгою, а зуби — жовтими, що для тієї епохи було звичайним явищем. Зазвичай султан носив лише вуса, а бороду відпускав лише у походах, після чого одразу голив її.
Щодо статури правителя думки розходяться. Одні джерела стверджують, що він був худорлявим і м’язистим, інші натякають на зайву вагу та характерну «качину» ходу. Ймовірно, деформація ніг, спричинена тривалим перебуванням у сідлі з раннього дитинства, також вплинула на його поставу та манеру ходити.
Актор Халіт Ергенч, який зіграв султана Сулеймана у серіалі, має зріст 183 см. Водночас справжній правитель Османської імперії був значно нижчим — близько 165 см.
Цей факт підтверджується збереженими особистими речами та зброєю султана, створеними за його індивідуальними параметрами. Тож із великою ймовірністю можна стверджувати, що Сулейман не був красенем.
Творці серіалу показали Сулеймана як романтичного героя з густою бородою, доглянутими рисами обличчя та глибоким поглядом. У реальності правителі тих часів не могли похвалитися такою «модною» зовнішністю.

Султан Сулейман та Роксолана (фото: Вікіпедія)
Характер султана
Хоча зовнішність Сулеймана у серіалі значно ідеалізована, його характер у «Величному столітті» передано досить точно. У реальності це був жорсткий та прагматичний політик, який значно розширив кордони імперії та впровадив численні реформи.
Сулейман вирізнявся великодушністю та рішучістю, однак мав запальний і владний темперамент. Його пристрасть до жіночої краси пояснює існування величезного гарему, що постійно поповнювався новими наложницями.
Водночас законною дружиною султана залишалася лише одна жінка — Хюррем, відома також як українка Роксолана. Їхній союз став символом кохання та політичної мудрості.
У старості характер султана значно змінився. Він став дратівливим і підозріливим, скрізь бачив змови та зрадників. Наприклад, він наказав стратити свого старшого сина Мустафу, бо вважав його загрозою для трону.
Навіть своїх синів він часто підозрював у бажанні захопити трон, що призводило до грубості та конфліктів із ними. Попри це, Сулейман увійшов в історію як мудрий і сильний правитель, якого шанував народ.
Хоча реальна зовнішність султана може розчарувати шанувальників серіалу, його величезний внесок в історію Османської імперії залишається беззаперечним.

Як насправді виглядав султан Сулейман (фото: Вікіпедія)
Про що не розповіли у серіалі
Епоха правління султана Сулеймана була значно жорсткішою, ніж її показали творці серіалу. Багато історичних подій були зображені значно м’якшими. У ті часи боротьба за владу була кривава та безжальна.
Образ Роксолани був сильно романтизований. Якщо вірити історикам, ця жінка мала більш просту зовнішність, і прославилася в першу чергу своєю хитрістю та розумом.

Раніше ми писали про те, звідки походить родина Дональда Трампа та хто був його предком.
А також розповідали 8 дивовижних фактів про Собор Паризької Богоматері.
Під час написання матеріалу використані джерела: Вікіпедія, Vseosvita, Dovidka.biz, Znanija.

Відома українська мовознавиця, громадська діячка та народна депутатка Ірина Фаріон померла 19 липня 2024 року після замаху. Вона отримала серйозні поранення і попри всі намагання лікарів, врятувати її не вдалося. Поховали громадську діячку на Личаківському цвинтарі у Львові.
Як зараз виглядає могила Ірини Фаріон, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на відео у каналі «Історія гробниць» в TikTok.

Ірину Фаріон поховали у Львові 22 липня. На прощання з громадською діячкою, мовознавицею та депутаткою прийшли тисячі людей. Після відспівування у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра та Павла уся процесія потягнулася до Личаківського цвинтаря.
Відомо, що мовознавицю поховали на центральній алеї цвинтаря, поблизу могили Володимира Івасюка, на полі №22.

Ірину Фаріон поховали у Львові 22 липня 2024 року (фото: Getty Images)
У відео, яке з’явилося в мережі, описується, як можна знайти могилу Ірини Фаріон. Потрібно йти головною алеєю, пройти повз могилу Івасюка — вона має залишитися зліва. Далі — йти центральною алеєю і зовсім скоро можна буде побачити місце поховання громадської діячки.
У перші місяці після трагедії, могилу Ірини Фаріон відвідувало дуже багато людей. Вони залишали квіти, лампадки, портрети та записки. Люди приходять помолитися та запалити свічки.

@history_of_tombst Поховання Ірини Фаріон #личаківськекладовище #іринафаріон #могилафаріон #похованняфаріон #личаківськийцвинтар #фаріон #фаріонірина #некрополь #некрополістика #цвинтар #кладовище #львів #українськийтікток #українськийконтен Вільна — Clavier

Що відомо про вбивство Ірини Фаріон
Замах на відому мовознавицю та громадську діячку був скоєний 19 липня 2024 року поблизу її будинку у Львові. Невідомий чоловік зробив вистріл жінці у скроню.
Її одразу доправили до лікарні, де зробили операцію та підключили до апарату ШВЛ. Але за декілька годин медики повідомили, що Ірина Фаріон померла.
25 липня за підозрою у вбивстві Ірини Фаріон був затриманий 18-річний В’ячеслав Зінченко. Відомо, що хлопець у 2023 році грав у складі дніпровської футбольної команди при місцевій ДЮСШ. Його затримали у Дніпрі за місцем проживання і з того часу він перебуває під вартою.
Розслідування показало, що хлопець готувався до злочину і чекав Ірину Фаріон у дворі близько двох годин. Кваліфікацію злочину було змінено і матеріали справи скеровано до суду. Зараз Зінченко загрожує довічне ув’язнення.
Правоохоронці встановили, що підозрюваний ще у 2022 році став учасником групи, яка пропагує культ насильства і жорстокості, а також расову та релігійну нетерпимість і дискримінацію. У 2024 році він доєднався до ще одної групи, яка пов’язана з російською неонацистською організацією.
На думку Зінченко, Ірина Фаріон своїми діями розколювала народну єдність, і саме через це у нього виникла особиста неприязнь до неї, а згодом і думка про вбивство.

Раніше ми писали про те, що відомо про розслідування у справі вбивства Ірини Фаріон.
А ще розповідали про те, що у Львові назвали вулицю на честь Ірини Фаріон.

Дональд Трамп — один із найвідоміших бізнесменів і політиків у світі. Проте мало хто знає, що його родове прізвище було Drumpf. Як воно змінилося, ким були предки колишнього президента США та які таємниці приховує їхня історія?
Що відомо про предків Дональда Трампа, що відомо про його батьків та яке було справжнє прізвище його родини, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Родове коріння та німецьке походження
Родина Дональда Трампа має німецьке коріння. Його дід, Фрідріх Друмпф (Drumpf), народився у 1869 році в селищі Кальштадт, Німеччина. Прізвище Drumpf було поширеним у регіоні, однак пізніше було змінене на Trump для кращої інтеграції у США.
Міграція до Америки
У 1885 році Фрідріх емігрував до США, аби уникнути військової служби в Німеччині. Він розпочав життя в новій країні, працюючи спочатку перукарем, а потім відкривши низку готелів і ресторанів на заході США, зокрема під час золотої лихоманки в Канаді.
В 1901 році Фрідріх отримав паспорт США і вирішив повернутися до Європи, у своє рідне містечко Кальштадт, Австрія. Там він одружився з донькою сусідів Елізабет Кріст і знову подався до Нью-Йорка.
Молода дружина сумувала за домом і вони знову поїхали в Австрію. Однак влада трактувала виїзд Фрідріха як спробу ухилення від військової служб і позбавила його громадянства. І він повернувся в США вже назавжди.

Фрідріх Трамп (фото: Вікіпедія)
Історія зміни прізвища
Зміна прізвища Drumpf на Trump відбулася на початку 20 століття. Причиною стали не лише прагнення до адаптації в англомовному середовищі, але й бажання дистанціюватися від німецького походження.
У середині XX століття, після Другої світової війни, німецьке коріння могло бути соціально небажаним у США.
Спочатку Drumpf змінили на Trumpf, а потім скоротили до Trump.
Брехня про скандинавське походження
У 1970-х роках, коли Фред Трамп активно вів бізнес, родина почала стверджувати, що має скандинавське походження. Це було зроблено для покращення відносин із єврейськими орендарями та бізнес-партнерами, які могли мати негативні асоціації з німецьким корінням через події Другої світової війни.
А свій незвичний акцент Фред Трамп пояснював тим, що має і єврейське коріння.
Дональд Трамп також неодноразово повторював цю версію про скандинавське походження у своїх публічних виступах, хоча пізніше історики підтвердили саме німецькі корені.
У своїй книзі «Мистецтво укладати угоди» Трамп розповів, що його батько народився в Німеччині, хоча це не так — він з’явився на світ 11 жовтня 1905 року в Бронксі. А його дід, Фрідріх Трамп, прибув з Баварії до США у 16-річному віці.

Сім’я Фрідріха Трампа у 1915 році (фото: Вікіпедія)
Становлення династії бізнесменів
Фред Трамп, син Фрідріха та батько Дональда, продовжив бізнесову справу родини, зосередившись на нерухомості в Нью-Йорку. Він успішно розвинув будівництво житлових комплексів для середнього класу. Саме його приклад та досвід стали основою для майбутньої бізнес-імперії Дональда.
Мати Трампа, Мері Енн Маклауд, родом з шотландського острова Льюїс. До речі, існує теорія, що її родина Маклаудів має далекий зв’язок з донькою Ярослава Мудрого, королевою Франції Анною Ярославівною. Однак на підтвердження цього немає жодного факту й історики це називають «історичним анекдотом».
Родина Трампів
Фрідріх з дружиною жили спочатку у Бронксі, а згодом переїхали у Квінс. І Фрідріх Трамп почав знову з перукарні — він відкрив власний салон на Волл-Стріт. Вона була дуже популярною та прибутковою, а Фрідріх мав можливість знайомитися з впливовими людьми. Згодом він почав скуповувати землю у місті.
30 травня 1918 року Фрідріх Трамп раптово помер під час пандемії грипу і його син, 13-річний Фред Трамп успадкував будинок у Квінсі, 5 земельних ділянок і декілька тисяч доларів у готівці та цінних паперах.
Але бізнесом почала керувати його мати — вона заснувала фірму з нерухомості. Фірма будувала соціальне житло в Нью-Йорку і мала державні замовлення. Долучитися до сімейної справи Фред Трамп зміг тільки у 1920 році, а у 1930 — став керувати повністю сам.
У роки «великої депресії» Фред почав скуповувати земельні ділянки та нерухомість у тих, хто мав великі борги. І в 1940 році став королем соціального житла. Крім того, він був філантропом і головна допомога йшла на підтримку єврейської громади Нью-Йорка. А ще — Ізраїлю.
З 1950-х років до Фреда Трампа прийшли великі гроші, а разом з ними — численні розслідування та скандали, увага преси, судові тяжби.
Саме у такій атмосфері зростав юний Дональд, який у майбутньому стане президентом США.

Дональд Трамп у дитинстві (крайній зліва) з Фредом, Елізабет, Меріенн і Робертом (Фото з Instagram Трампа)
Дитинство та юність Дональда Трампа
Дональд Трамп народився у 1946 році й був четвертою дитиною з 5 у родині — Дональд, Фред-молодший, Роберт, Меріенн та Елізабет.
Фред Трамп був суворим до дітей, не балував їх і з раннього дитинства привчав заробляти гроші. Тому Дональд з братами збирав порожні пляшки, розносив газети, згодом почав підробляти у сімейному бізнесі.
У 13 років його віддали до престижної воєнної академії — таким було бажання його батька, який вважав, що Донні (дитяче прізвисько) потрібне суворе виховання. У школі Трамп не стільки проявив гарні знання, скільки став успішним в спорті — американський футбол та бейсбол. А ще він став капітаном спортивних команд.
У підлітковому віці у Дональда сформувалася фанатична любов до чистоти — він змушений був жити в академії, і його кімната була просто музеєм чистоти та охайності. Саме з цього періоду в нього з’явилася «манія чистих рук» — у своїй книзі він зізнався, що звичка рукостискання його лякає.
Після академії Дональд вступив у Фордгемський університет в Нью-Йорку і пояснював свій вибір тим, що не хоче жити ще 5 років далеко від дому. За 2 роки він перейшов до елітної школи бізнесу Вортон при Університеті штату Пенсильванія (входить до «Ліги Плюща»), де здобув ступінь бакалавра економіки в 1968 році.
У 1971 — Дональд Трамп очолив бізнес, заснований його батьком і став президентом компанії.
Цікаві факти про родину Трампів:

Окрім німецького коріння, Трамп має й шотландське. Мати Дональда, Мері Енн Маклеод, була шотландкою. Вона емігрувала до США у 1930-х роках.
Дід Дональда, Фрідріх, накопичив свій перший капітал, керуючи готелями для золотошукачів у Юконі, Канада.
Дональд Трамп має великий родовий будинок у Кальштадті, Німеччина, який часто відвідують туристи.
Обидва брати Трампа, Фред-молодший та Роберт — померли. Фред був пілотом і у 1981 році його згубив алкоголізм. Роберт був підприємцем, він помер у 2020 році.
Сестра Меріенн Трамп Беррі — померла він онкології в кінці 2023 року, вона була суддею федерального апеляційного суду, її син Девід Дезмонд — відомий нейропсихолог та письменник. З братом у неї були складні стосунки.
Сестра Елізабет Трамп Гроу — банківський менеджер.

Раніше ми розповідали про те, чому «фірмова» зачіска Трампа стала темою розмов, інтриг та унікальним явищем.
А ще писали про те, як змінювався стиль в одязі у Дональда Трампа.
Під час написання матеріалу використані джерела: Biography.com, BBC News, The Guardian, History.com, Вікіпедія.

У Москві померла відома російська акторка театру та кіно Евгенія Добровольская. У грудні 2024 року їй виповнилося 60 років і відомо, що вона останні роки боролася з важкою хворобою. Вона знялась у багатьох російських та українських фільмах, але попала в базу даних «Миротворця».
Що відомо про актрису Евгенію Добровольскую та її кар’єру, чому вона попала в «Миротворець», та що її пов’язувало з Україною, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Евгенія Добровольская народилася 26 грудня 1964 року у Москві. Була народною артисткою та заслуженою артисткою РФ. У кіно почала зніматися ще у радянські часи.
Закінчила акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва в Москві та одразу була прийнята в штат трупи МХАТ імені Горького. Працювала у театрі «Табакерка» у Табакова, а у 1990-х — в «Современнік-2» у Єфремова.
З 1991 року — акторка МХАТ ім. А. Чехова. З 1983 році — багато робіт у кіно. Перший фільм «Клітка для канарок». У 1980-1990-х багато знімалася в Україні.
У 1984 — фільм «Поки не випав сніг» Одеської кіностудії.
1986 — «В одне єдине життя» Одеської кіностудії
1989 — «Коли мені буде 54 роки» Укртелефільм та «Зелений вогонь кози» Кіностудії ім. О. Довженка
1990 — «Перший поверх» Одеська кіностудія

Евгенія Добровольская померла (фото: instagram.com/dobrovolskaya_evgenia)
За свою кар’єру отримала чимало премій, як у Росії, так і на міжнародних фестивалях. У 1990 році — диплом журі кінофестивалю «Золотий Дюк» (Одеса) за найкращу жіночу роль в фільмі «Перший поверх»
Перший шлюб — з В’ячеславом Барановим, з 1990 до 1997 — шлюб з Михайлом Єфремовим, з 2009 — у шлюбі з Дмитром Маннаніковим. За життя мала трьох синів та доньку, двох онуків.

Добровольская знімалась в українських фільмах, але попала в «Миротворець» (фото: instagram.com/dobrovolskaya_evgenia)
Була внесена у бази даних центру «Миротворець» за незаконну гастрольну діяльність на території анексованого РФ Криму.
Як повідомляють російські ЗМІ, Добровольская останні роки мала серйозні проблеми зі здоров’ям. Її не стало 10 січня 2025 року у віці 60 років.

Раніше ми писали про те, що у 32 роки померла британська дреґ-королева The Vivienne.

Про готовність іти на фронт, роботу ТЦК, артистів, які випали з українського контексту, важливість пісні «Пес Патрон» і її місію, ставлення до Тараса Тополі і Андрія Хливнюка — в інтерв’ю РБК-Україна розповів Іван Марунич.

Гумористичні пости, меми та коментарі на актуальні теми Івана Марунича у соціальних мережах ви точно бачили хоча б раз. Так само, як стовідсотково чули його пісню про пса Патрона, який «тримає» район. Але не всі знають, що вже багато років артист активно виступає на фронті для українських військових і волонтерить. І зараз не перестає це робити, успішно поєднуючи концерти, блогерство і громадську діяльність.
В інтерв’ю РБК-Україна фронтмен гурту KARTA SVITU розповів про силу культури під час війни, ставлення до артистів-зрадників, мобілізацію, гумор під час війни, а також назвав «місця сили» і пісні, які його самого надихають.

– Минулого року твій гурт KARTA SVITU випустив двочастинний альбом «Простір важливих речей», а напередодні новорічних свят зробив подарунок прихильникам — презентував перше концертне шоу на ТБ, MEGOGO та на YouTube. Розкажи, що тебе з командою надихнуло на його створення?
– Мене завжди вабила крупна форма у творчості, а у музиці тенденції протилежні. В епоху 7-секундних ТікТок-роликів лонгплей-платівки — це щось екзотичне. Однак рік тому, в січні, ми зібралися з командою і вирішили: настав час зробити продукт, який можна буде називати крупною формою. Я відкрив робочий ноутбук, де у мене зберігаються всі музичні напрацювання, і зайшов у нього, наче в творчу комірчину, де назбиралося багато цікавого за останні роки. По всій «комірчині» лежало багато ідей та напрацювань: демо-записи пісень, візуали, плейбеки. На видному місці стояв золотий ящичок з неймовірною історією пісні «Пес Патрон». А також декілька скринь з іншими піснями, які отримали свого слухача: «Немов птахи», «Батіна тачка» тощо.
Я вирішив пройтись «ревізією» по всьому цьому: спочатку зібрав все найкраще творче докупи, допрацював ідеї нових пісень, заручився підтримкою команди, і ми почали створювати «Простір важливих речей». Це альбом з двох частин, який складається з серйозних ліричних треків, драйвово-оптимістичних і, звісно, подекуди мемних композицій. Спочатку презентували його на сольнику в Києві, а потім ще й змонтували 1,5-годинне концертне шоу, аби зафіксувати пророблену роботу в аудіо-візуальному форматі та подарувати можливість насолодитися цим виступом і тим, кого не було на концерті, і тим, хто хоче переглянути його ще раз. Всі 18 пісень звучать не просто як набір треків — це концептуальна історія, де ми розповідаємо про те, що зараз переживаємо, про людей, війну і мрії.

– Твоя пісня «Пес Патрон» — справжній хіт, який став вірусним. Ти очікував на такий резонанс довкола неї, коли писав її?
– Резонанс такого масштабу спрогнозувати майже неможливо. Коли писав цю пісню, думав, що це буде приколом на один вечір для друзів. Але трек став справді феноменальним. Вже два з половиною роки пісня дарує багато подій, знайомств, концертів. Спочатку вона стала трендом у ТікТоці, потім — рок-хітом на концертах KARTA SVITU, згодом трек став офіційним саундтреком мультфільму “Пес Патрон”, за цю пісню ми отримали першу музичну премію YUNA.
А наприкінці 2023-го українці створили сотні унікальних кавер-версій, де на музику світових хітів накладали текст пісні про Патрона. Виходило оригінально, якісно і вражаюче. До цього тренду долучилися, зокрема, MONATIK, Павло Зібров, Володимир Дантес та багато-багато інших артистів, блогерів і просто українців, які створюють контент.

– Чи згоден ти з докорами деяких юзерів, які називають подібні треки «шароварщиною»? Дай відповідь хейтерам.
– Цей трек і близько не “шароварщина”, адже в ньому не спекулюється на українських символах. Ба більше, Патрон став підтримкою для всіх поколінь українців у непрості часи.
Як два роки тому, так і зараз, трек гаряче приймає публіка на всіх концертах, а я досі мало не щодня отримую повідомлення, що пісню люблять і діти, і підлітки, і дорослі. Найбільш щемливим був лист від матері хлопця, який в полоні, і, на моє здивування, саме ця пісня її підтримує в найтяжчий час. Звісно, продовжують надходити десятки відео, на яких діти танцюють, бавляться, співають цю пісню, а отже, вона ще й виконує певну місію під час війни.
– А те, що робить РуханкоМен, на твою думку, несе користь для дітей (зокрема трек про повітряну тривогу)? Чи це просто хі-хі-ха-ха і навіть крінж?
– Я бачив багато відео з укриттів шкіл, де маленькі діти танцюють під «руханки”, які вигадав цей артист. І мені здається, що такий контент має бути, адже він теж не тільки розраджує малечу, але й допомагає трошки відволіктися від страшних моментів, які відбуваються навколо майже щодня.
– Трек «Фортеця Бахмут», знову ж, на твою особисту думку, — потрібна і актуальна пісня, чи «спекуляція» на темі війни, як сказав колись Женя Галич?
– Нещодавно ми з гуртом Антитіла виступали на різдвяному концерті YUNA в супроводі Національного президентського оркестру. Наші виступи були на початку програми. І за лаштунками я чув, як публіка прийняла, зокрема, пісню «Фортеця Бахмут». Це один з творів, який оспівує героїзм українського війська, і він вже посів чільне місце в літописі російсько-української війни. На мою думку, слова доречні, а виконання з оркестром тільки підкреслило потужність пісні, яка, судячи з коментарів на YouTube, вже підтримала тисячі наших громадян.
До речі, звертаюся до клавішника Антитіл Сергія Вусика: забери, будь ласка, свою зарядку від iPhone, ти забув її в гримерці.

Іван Марунич і пес Патрон (фото надане артистом)
– Ти не так давно казав, що оновив дані у «Резерв +» та готовий вирушити на фронт, якщо треба буде. Чи є у тебе страх перед можливістю опинитися на «нулі»? Адже багато хто зізнається, що відчувати тривогу — цілком нормально.
– Я маю честь з 2018 року виступати для захисників і захисниць у безпосередній близькості до лінії фронту, таких концертів вже понад дві сотні. Коли знаходишся серед найкращих і відчуваєш, що робиш корисну справу, то тривоги відходять на другий план.
Нещодавно переглядав фото і відео з виступів у Попасній, Бахмуті, Волновасі до повномасштабного вторгнення… Серце стискалося від розуміння, скільки нашому народу доводиться переживати трагедій. Але це розуміння має давати не зневіру, а навпаки, нагадувати ціну, яку ми вже сплатили, а тому і не можемо відступити.
Виступи для військових — особливі. На жаль, є вже багато точок на карті, де ми раніше були з колегами-артистами, а тепер ці місця або вже зруйновані, або тимчасово захоплені ворогом. Так чи інакше, музика допомагає оновитися бійцям, піднімає настрій і моральний дух. Приємно чути такі відгуки від солдатів та офіцерів. Як і в будь-якій іншій цивільній професії, музиканти також мають завжди бути готові змінити музичні інструменти на військові.

Іван Марунич регулярно виступає перед військовими (фото надані співаком)
– Що ти думаєш про періодичні рейди ТЦК на концерти? Бо через це, насправді, відміняється багато заходів: люди бояться і не купують квитки…
– Треба розуміти, що мобілізація — це одна з невід’ємних складових під час війни, тим паче такої, яка впала на наші плечі. І найкраще — це брати долю в свої руки: бути проактивним, тренуватися, знайомитися з військовослужбовцями, які можуть дати поради. Триває фаза війни, де кожен має знайти своє місце в цій боротьбі.
Звісно, є кричущі ситуації та «перегини» від представників центрів комплектування, але я знаю не один випадок, коли шлях у військо та оформлення документів відбувалися в зразковому виконанні. Тут, безумовно, треба взаємоповага між кандидатами у військо та представниками мобілізаційних центрів.
– Взагалі зараз концерти, виступи та фестивалі потрібні? Чи, як кажуть, «не на часі»?
– Упевнений, що культура зараз не тільки на часі, але й є одним із важливих чинників опору російській навалі. На побутовому рівні музика, живі концерти та вистави можуть надихнути, розрядити та перезавантажити людей у складні часи. На більш глобальному — важливо продовжувати наповнювати інформаційний простір нашим культурним продуктом. Бо щойно з’являються шпарини та ніші, в них миттєво заходить «альтернатива». І як ми бачимо іноді по чартах стрімінгів, на жаль, туди досі просочується російська музика. Шкода, що деякі українці до цих пір не зрозуміли важливість відмови від всього контенту, який створюється та поширюється країною-ворогом.
До речі, нещодавно занурився в тему, яка підтверджує ці тези. Наприклад, понад сто років тому, коли Українська народна республіка боролася за своє існування, навіть спеціально була створена Хорова капела, якій українські військові керманичі дали завдання їздити світом та поширювати українську пісню. Таким чином привертати прихильність світової спільноти. Так світ дізнався зокрема про пісню “Щедрик”, яка досі є ледь не однією з головних пісень Різдва у всьому світі. Зараз задачі не змінилися, але інструментів донесення побільшало. Давайте ними користуватися.

Концерт гурту KARTA SVITU (фото: Андрій Харламов)
– Ти є реально експертом з мемів. На які теми сьогодні ти б нізащо не жартував і не радив би жартувати, наприклад, стендаперам, які час від часу потрапляють у скандали через гумор про ЗСУ тощо?
– Приємно (сміється)! Хоча, звісно, я себе таким не вважаю. Просто іноді люблю бавитися у вигадування жартів. І саме тому, що це для мене хобі, то і професійним гумористам щось радити не берусь. Думаю, помилки колег вони враховують і самі розуміють, про що можна жартувати, а про що не варто. Жарт може як розвеселити людину, так і травмувати.
– Як гадаєш: чи має моральне право умовна співачка, яка постить ледь не щомісяця фото з відпочинку у Європі, співати про те, як важко українкам, які рятувалися від війни у 2022-му, за кордоном?
– Я радше не стану давати різких оцінок людям, які намагаються створити український контент, де б вони не були, розуміючи, що кожен пережив свій травматичний досвід…
– Твоє ставлення до Руслана Ханумака, Влада Ями і Олега Винника? Як думаєш, чи є у них шанс повернутися в Україну на ті позиції, які в них були до повномасштабки?
– Думаю, найбільша втрата, яку зазнали ці артисти, це те, що вони випали з українського контексту і навіть перестали бути учасниками українського культурного процесу. Адже на відстані неможливо зрозуміти, що відчувають наші люди, щодня перебуваючи під загрозою ракетного обстрілу, або переживаючи розлуку з близькими через війну.
До того ж, вважаю, що кожен український артист, який має змогу займатися своєю професією, а не (поки що) бути у війську, насамперед має підтримувати, виступати, співати, збирати донати для українських хлопців і дівчат, які вже вдягли військову форму. Зараз займатися творчістю заради розваги — значить абсолютно не розуміти нашу дійсність.
– Хто за час війни тебе найбільше розчарував, а хто навпаки приємно здивував?
– Ті, хто могли мене розчарувати, були в когорті тих, кому раніше не вдалось мене зачарувати — своєю творчістю, позицією та вчинками. Тож і процес «розчарування» для мене не був болючим, а в дечому навіть і закономірним.
Натомість ті артисти, з якими я товаришував до початку повномасштабної війни, в більшості не тільки чудово себе проявили, а й навіть здобули ще більшу повагу в моїх очах за свої дії. І насамперед це ті, з ким ми проїхали тисячі кілометрів на благодійних концертах: Олександр Положинський, Арсен Мірзоян (читайте інтерв’ю з Мірзояном у нас на сайті — Ред.), Злата Огнєвіч, Олег Собчук з гурту СКАЙ та інші артисти, які розуміють важливість бути не тільки хорошими музикантами, але і свідомими громадянами. Радий, що у нас є Бумбокс, YARMAK, ТНМК з хорошими піснями, які підкреслюють зміст вчинків авторів цих пісень.
– Чи є зараз конкуренція в нашому шоубізнесі? Існує думка, що більш «статусні» артисти не дуже раді появі нових та амбітних співаків й співачок, адже вони здатні стати популярними навіть без ротацій, завдяки соцмережам.
– Конкуренція — запорука розвитку. Цього року багато артистів зробили сольні концерти у Палаці спорту і всі вони були на високому художньому та технологічному рівнях. Окрім того, що в це складно повірити під час війни, це надихає інших митців прагнути робити свою роботу на високому рівні та покращувати якість шоу, виконання, візуалізацій.
Зараз недостатньо, щоб пісня залетіла в ТікТоці, треба розуміти, які кроки ти будеш робити з цим багажем далі. Тільки системна продумана робота з душею може в перспективі принести як творчі результати, так і бізнесові, якщо ми говоримо про професію. Тож можна тільки подякувати гуртам Океан Ельзи та Kozak System, Артему Пивоварову, Klavdia Petrivna та всім іншим артистам, які ризикнули зробити крупну форму і, як на мене, не прогадали.
– Колись ти співав на одній сцені з Віталієм Кличком. А з ким ще хотів би спробувати створити спільний трек?
– Дует з Кличком — це неодмінно була крупна форма, адже коли співаєш з двометровим чемпіоном світу з боксу, то виходить само собою масштабно. Але якщо тоді це був мемний прикол, то зараз я справді думаю про музичні колаборації та дуети.

KARTA SVITU і Віталій Кличко (фото: Ольга Йовенко)
У KARTA SVITU є пісні, які однаково доречно можуть пролунати в дуеті, наприклад, зі співачкою KRUTЬ (Марино, прочитай моє повідомлення в Facebook!), так і комедійні історії, що можна реалізувати з артистом, який асоціюється з гумором (Курган & Agregat, прочитайте моє повідомлення у Viber!).
У нас вже були цікаві та корисні колаборації: минулого року на дні народженні Василя Байдака було зібрано понад три мільйони гривень на Сили Оборони, а наш короткий виступ з ексклюзивними куплетами пісні «Пес Патрон» додав у скарбничку збору 45 тисяч за дві хвилини. Для мене це гарний показник, як гумор і музика конвертуються у хорошу справу.
– Ти ще у 2021 році освідчився своїй коханій. Чи не плануєте розширювати сім’ю?
– Ми вже зі Світланою трошки розширили сімʼю — позаминулого року у нас зʼявилася киця Орися. Причому це кішка з дуже підприємницькою рисою: десь за два тижні після її появи в нашому житті вона почала заробляти. За одну рекламну інтеграцію змогла забезпечити себе кормом на пів року. Я думав, що так буде завжди, але останнім часом чомусь її блогерський запал упав. Сподіваюся, вона візьме себе в лапи і продовжить приносити додатковий дохід нашій родині. А якщо серйозно, Орися — мій найкращий товариш. Я жайворонок, тож ми з нею часто пʼємо чай о 6 ранку.

Іван з кицькою Орисею (фото надане артистом)
– Назви свій топ-10 пісень, які слухаєш, і які надихають тебе сьогодні.
– Моя багаторічна любов — гурт Coldplay. Якщо виділяти одну пісню, то нехай це буде «A Sky Full Of Stars».
З відносно новенького подобається пісня Billie Eilish «BIRDS OF A FEATHER». До речі, ця співачка згадується в нашій пісні “З кожної праски!”, якою завершується альбом “Простір важливих речей”. Ну і раз в тій пісні згадується ще й Jamala, то давайте додамо в цей топ її пісню “Крила”. До речі, у нас теж є пісня “Крила”, якою альбом “Простір важливих речей” розпочинається (сміється).
Найкращою музикою для зимових свят вважаю композиції Френка Сінатри, зокрема пісню «Strangers In The Night».
Далі трошки швидше, просто перелічу треки:

Maroon 5 — «Goodnight Goodnight»
twenty one pilots — «Stressed Out»
P!nk — «TRUSTFALL»
LELY45 — «Потяг на Сімферополь»
O.Torvald — «В подушках»
Арсен Мірзоян — «Невчасна»

З кожною з цих пісень у мене є особисті історії, але нехай вони поки залишаться в секреті.
– Ти любиш кіно? Які фільми і серіали порадиш подивитися кожному?
– Планую подивитися другу частину “Гри в кальмара”, але з серіалами у мене туго. Намагаюся не починати перегляд затяжних історій, бо зазвичай стаю на роздоріжжя: якщо стає цікаво, то можу випасти на довгий час з робочих процесів, якщо ж нецікаво — можу пошкодувати про витрачений час. Тож, віддаю перевагу кіно.
Можу порадити фільм, який в оригіналі називається “Дитячі ігри”, а в нашій адаптації — “Закохайся в мене, якщо наважишся”.
А, ще згадав найкращий серіал всіх часів — “Альф” в адаптації телеканалу ICTV. Навіть зараз можу іноді починати ранки з серії про прибульця за кавою.
– Які твої найулюбленіші «місця сили» в Україні?
– Нещодавно впродовж декількох днів мені довелося побувати у прифронтовому містечку біля Покровська. Ми з колегами-артистами зайшли в деревʼяну кавʼярню, де нас радо привітала молода дівчина зі словами: “Як добре, що ви до нас завітали. Ми відкрилися всього три тижні тому”. Враховуючи, що до лінії фронту лише декілька десятків кілометрів, ці слова нас максимально вразили і нагадали, що оптимізм українців невичерпний.
Згодом, за декілька днів, я був біля Карпатських гір, надихався на новий робочий тиждень і зловив себе на думці, що мої місця сили можуть знаходитися будь-де в Україні: чи то в маленькій деревʼяній кавʼярні на сході, чи то біля величних українських гір. Усюди я відчуваю себе вдома, якщо поруч близькі за духом люди.

Іван Марунич і Дмитро Шуров на Донбасі (фото надане артистом)
– У тебе є улюблені жарти або меми про недолугих росіян?
– Нещодавно вийшов фільм «Битва мемів», який створила команда пабліку «Мемограм». Там згадується багато мемів за період повномасштабної війни, і навіть пояснюється з наукової точки зору, яким чином гумор триває нашу “менталку”. Центральним мемом, навколо якого побудований фільм, стала потужна фраза про «рускій воєнний корабль». Слова, сказані українським прикордонником з острова Зміїний у перший день повномасштабного вторгнення, дали сильний заряд українцям і віру, що навіть великому ворогу можна давати відсіч.

Читайте також велике інтерв’ю з народною артисткою Оксаною Пекун про позицію Софії Ротару щодо війни, зрадницю Таїсію Повалій та її сина, стосунки з чоловіком та виступи перед військовими.
Крім того, пропонуємо вашій увазі інтерв’ю актриси, зірки фільму «Конотопська відьма» Тетяни Малкової про життя на дві країни, різницю між українським та польським кіно та заробітки акторів в умовах війни.

Про життя та заробітки артистів в умовах війни, про зрадницю Таїсію Повалій та її сина, Софію Ротару та її позицію, стосунки з чоловіком та виступи перед військовими — в інтерв’ю РБК-Україна розповіла народна артистка України Оксана Пекун.

Естрадна співачка, чию пісню «Я така ще молода» чули майже всі, виступає на сцені вже понад 30 років. Пекун та її чоловік були співзасновниками програми «Фольк-music», яка відроджує українську пісню.
РБК-Україна розпитало зірку естради про ворожнечу в шоу-бізнесі, секрет міцних стосунків з чоловіком, необхідність бронювання артистів та зрадників, які забули про батьківщину.

– Оксано, як змінилося ваше життя протягом трьох років повномасштабної війни?
– Ну, як, напевно, і в усіх у нас в Україні. Воно змінилося не в кращу сторону, звичайно. Ми навчилися жити в війні. Ми навчилися жити в цих реаліях, в тривогах, і в тому, що ми виживаємо, можна так сказати, без світла. Як артистка я стала більше працювати на благодійних концертах. Хоча я завжди на них працювала, але це тепер стали концерти для наших військових, для наших переселенців, для наших людей, які живуть за кордоном.
– Щодо виступів за кордоном. Деякі артисти часто розповідають, що помічають велику різницю між слухачами тут, в Україні, і слухачами, скажімо, в Європі. А ви це помічали?
– Розповім вам ось що. На другий рік повномасштабної війни мене запросили на Великдень привітати наших українців, які живуть в Італії. І там було 400 наших переселенців з Запоріжжя, з Маріуполя, з Херсону, з Київської області, з багатьох наших міст. І вони саме в перші дні війни туди виїхали, їх прихистили там. Ви знаєте, я приїхала туди, виступала, дарувала цілий сольний концерт. І коли я почала співати, то позаду мене транслювали кадри. І люди дивилися на ці кадри — України щасливої, красивої. Ви знаєте, всі плакали. Я не знаю, як я себе стримала взагалі від сліз. І майже весь концерт я бачила сльозу в очах наших людей, тому що вони дуже сумують.
Хай там як, ви знаєте, комусь нема куди повернутися, у кожного різні обставини. Але в усіх — така тягуча любов, така туга за Україною, не передати словами. А тут, в Україні, люди дійсно звикли до цих реалій. Ми звикли жити в війні, звикли жити без світла, звикли до тривог. Ховаємося, йдемо в укриття, ніби все це буденним вже стало. Люди сприймають гарно концерти, але все одно, коли виходиш на сцену, ти бачиш спочатку тугу в очах, якийсь нерв, біль, а потім глядачі, почувши мої пісні, стають веселими, позитивними.

Оксана Пекун (фото надане співачкою)
– А як змінилися заробітки?
– Взагалі припинилися якісь фінансові надходження і більше дійсно вкладається та йде на благодійність. Коли приходять від держави якісь нам дотації — я завжди їх одразу перекидаю на допомогу Збройним силам України. А на рахунок прибутків… Які можуть бути прибутки зараз? Зараз це називається виживанням, розумієте? Це якісь кошти, які були заощаджені [використовуються].
І коли я даю концерти в Україні, то частина коштів віддається, звичайно, на ЗСУ. А інша частина йде на те, щоб просто жити, виживати. Поїсти, якийсь побут. Звичайно, артисту потрібні нові пісні, якийсь костюм. І всі ці кошти на костюми і саме на пісні я беру не з роботи на концертах, тому що їх немає. Це все ще якісь залишки.
– Нині з’явилося чимало артистів, які почали кар’єру за час повномасштабної війни. Є персони, які вас приємно вразили? Кого взагалі з українських артистів слухаєте?
– Мені дуже подобається такий молодий й талановитий хлопчик Сергій Лазановський. Мені подобається співачка Domiy. Це молода, талановита дівчина, вона мене просто вразила своїм голосом, своєю манерою. Я не знайома з нею особисто, не знаю, яка вона людина. Але я в її піснях відчуваю якийсь такий біль і красивий мелодизм. Ще мені подобаються пісні, що робить гурт The Hardkiss. Юля Саніна дуже талановита співачка, вона мене просто полонить своїм голосом. Люблю і гурт БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ.
– Нині артисти відмовилися від російської, але раніше все було не так. Ви шкодували, що колись переходили на російську?
– Я ніколи не задумувалась, якою мовою співати, і завжди співала українською. І це, може, для якихось проектів, які знімалися на телебаченні, було саме виключення. Мене просили записати пісню про війну. І там пісні на воєнну тему були, а вони всі були написані російською. І тільки зараз з’явилися ці душевні пісні українською, реальні пісні про наше сьогоденні.
Було запрошення на програму, мовляв, хочеш виступити — давай. І це було на каналі, де мені бажано було бути, бо всі його дивилися. Ну я і пішла на це, записала пісню. Дідусь мій загинув на Другій світовій війні, а тому для мене заспівати пісню воєнного часу в ті роки (це був початок 2000-х) було нормально.
А те, що люди співали російською мовою… Ну, це було загравання перед Росією, це було загравання перед грошовитими людьми, перед тими, хто робив ці концерти, тому що увесь шоу-бізнес ви самі знаєте, під ким був тоді. Майже всі якісь медіа — всі вони були під росіянами. Я скажу так. Просто люди пригиналися і кланялися перед Москвою. От і все. А я так не робила. Я просто робила своє. Я співала українською мовою, я робила свій репертуар і ніколи не кривила душею.

Пекун висловилася про артистів-зрадників (фото надане співачкою)
– Розкажіть про проект «Фольк-music». У 2018 році був великий скандал з «Суспільним», чим усе закінчилося? Нині нові випуски проекту виходять на вашому YouTube, але не на телебаченні. Чому?
– Так, вони не виходять на «Суспільному». Стався конфлікт. Прийшла нова команда, наші творчі думки не зійшлися. Там говорилося про те, що наші народні артисти, традиційна естрада, наші українські голоси, не мають бути на «Суспільному». Хоча я вважаю, що такого не має бути, це ж наші корифеї! Я вважаю, що такі артисти мають бути присутні в телеефірах. А мені сказали, що це «токсично». І навіть мені самій не дозволяли виконувати пісні.
І потім пішов конфлікт. У них було своє бачення програми, хоча ми були дуже раді спочатку, бо прийшли ж нові, мудрі, свіжі мізки, які хотіли оновити програму, зробити з нею сучасну картинку.
Так, картинка оновилася, але мене примушували говорити те, що я не хочу, те, що було в розріз з ідеєю нашої програми. Просто показувалося якесь псевдоукраїнське, а хотілося душі. А душі не було. Але це все розмови. Ті люди, які зробили це все, які, можна сказати, прикрили нашу програму, закрили проект, вони вже не працюють на «Суспільному».
Якщо хочете зробити — зробіть краще. Але вони нічого не зробили. Просто вбили. От і все. Але я не ображаюся. Я вже давно забула всі образи. І навпаки, просто переродилася, знаєте, як птах Фенікс, і живу теперішнім, сучасним. Я знаю, що програма «Фольк-music» не вмерла, вона живе і далі. Ми знімаємо своїми зусиллями, не виходячи на телевізійний простір. Ми зараз знаходимося у своєму YouTube-каналі, але в нас теж є перегляди непогані. Я думаю, що ми набираємо обертів.

Просто бабусі та старше покоління не так сильно дивляться ще YouTube. Розумієте? Більше середнього покоління, молодь. Але вже потрошку починають дзвонити та кажуть: «Ви знаєте, ми бачили вашу програму, ми теж хочемо взяти в ній участь». І я впевнена, що наша робота, наша любов до народної пісні зробить своє, тому що народне не можна вбити. Народне треба плекати, народне треба берегти, бо як ми не будемо пам’ятати своє, то ми не будемо народом, не будемо українською нацією.
– Після того скандалу якісь були пропозиції, щоб перейти на інші канали?
– Ви знаєте, я думаю, що я таки повернуся на «Суспільне», бо ця програма має бути саме на цьому каналі. Тому що хто, як не суспільство, має знати про свої проблеми, про свої пісні, про свій народ. А наша програма про народ, з народом і за участю українського народу. Як українці співають, плекають цю пісню, передають її з покоління в покоління. І коли ми знімали раніше програму, вона ж була як оцей швейцарський годинник — випуски виходили щотижня. У нас розписано було поїздки на три роки вперед. Можете собі уявити, який це був проект? І зупинити це все було великою помилкою.
Але знаєте, про що найбільше я шкодую? Я шкодую за тими людьми, які вже пішли з цього життя. Які несли в собі оці пісні. Оці бабульки, дідусі, оці берегині наші, в яких було по 100 народних пісень в голові народних… А їх вже нема. За 5 років їх стільки пішло, і вони не встигли передати це. А скільки б ми за 5 років могли зібрати пісень? Бо за 10 років нашої програми ми відновили півтори тисячі народних пісень, про які мало хто знав.

Пекун з колегами (фото надане співачкою)
– На вашу думку, в українському шоу-бізнесі взагалі існує справжня дружба?
– Якщо це не зав’язано на грошах, а зав’язано на стосунках, то, звичайно, вона є. Я іноді можу висловити свою думку, і іноді те, що я говорю, обертається проти мене.
На початку кар’єри, коли я приїхала тільки до Києва, я отак ділилася своїми враженнями з колегами, а потім чую, щось таке повертається до мене і вже не так, як я говорила. Тому й не люблю плітки та не люблю, коли мене обговорюють. Я вирішила просто мовчати, щоб не було ніяких конфліктних ситуацій. Тому посміхаюся і залишаюся сама собою.

– А є колеги, з якими у вас не склалися стосунки від слова взагалі?
– Ні, в мене такого немає. Ні з ким у конкретних конфліктах не була. Якщо я бачу, що якась персона пихата, а у нас таких вистачає на естраді, то коли вона зустрічається зі мною навіть в гримерці, я намагаюся не лізти в очі та просто толерантно вітаюся. Запитаюся, як зазвичай роблять приятелі. Поговорю. Але якщо людина не хоче спілкуватися — то я в очі не лізу. Я відверто та щиро несу позитив.
А є люди, які не хочуть цього. Вони не хочуть ні з ким бути навіть у гримерці. Вони собі вимагають окрему гримерку, щоб нікого не бачити, ні з ким не розмовляти.
– Що ви думаєте про таких артистів, як, наприклад, Таїсія Повалій? Ми маємо просто про них забути, чи мусимо нагадувати нашому суспільству, що ці люди — зрадники?
– От як кажуть: не створюйте собі кумира. А ми колись такого кумира створили. Але ми ж не знали, яка вона. Можливо, це гроші зробили з нею таке. Вона дійсно дуже талановита, але вона не щира сама з собою. Мені здається, цей вчинок вона зробила тільки заради якогось фінансового щастя.
Ми маємо знати, які є підлі люди, які просто знехтували своєю батьківщиною і тим, що та батьківщина їм дала. Як її люди любили, як на її концерти ходили! Я знаю прихильників її творчості, які просто зараз плюють їй у слід.
Але знаєте, у нас є артисти, які були за кордоном і теж сказали, що «ця війна мене не стосується». А потім повертаються в Україну і дають далі концерти…

Пекун сказала, що думає про Винника (фото надане співачкою)
– Ну, до речі нещодавно Олег Винник анонсував концерт в Польщі, перший за час повномасштабної війни, а потім його переніс. Такі артисти, як він, згодом зможуть повернутися в Україну?
– Як було раніше — вже ніколи не буде. Звичайно, є люди, які його люблять і досі. Він талановитий хлопець, але теж, можливо, не подумав, коли так вчиняв. Ну, Бог його розсудить. Я не можу судити людей. Кожен відповідає сам за свої вчинки. Я відповідаю за свої. Я не поїхала за кордон, не втікла.
Був момент, коли я поїхала на благодійний концерт в Італію і так сталося, що мій чоловік потрапив в лікарню через нещасний випадок. Приїхавши на три дні, ми залишилися на пів року… І щодня я дуже хотіла повернутися в Україну, додому. І ми повернулися, і я щаслива. Попри всі ці тривоги, свій страх.
Я тут потрібна, і я тут. Тому я просто відчуваю свою місію, а хтось не відчуває. Хтось хоче бути в теплі, спокої та не знати тривог. Хтось хоче бути просто артистом, не знати про проблеми держави. Але не можна бути осторонь від соціуму, в якому ти живеш.
– Щодо Повалій. Її син, який перебуває за кордоном, намагається врятувати майно своєї мами, яке в Україні, від конфіскації. На вашу думку, діти зрадників мають відповідати за вчинки батьків?
– Я думаю, що він не має відповідати за вчинки батьків. Тому що дуже багато родин роз’єдналися через війну. Батьки живуть там, наприклад, в РФ, а діти живуть тут. Або навпаки: батьки тут живуть, а діти там. І сім’ї розвалилися. Вони просто роз’єдналися в думках, в житті. І цькувати Дениса за те, що в нього мати така…
Я не знаю, яка в нього думка з приводу повномасштабного вторгнення і війни, але сподіваюся, що він проти РФ. Напевно, діти не відповідають за вчинки батьків. Це було при Радянському Союзі — діти відповідали, батьки відповідали, всі страждали за це. Ми живемо в інший час.

Пекун та Ротару (фото надане співачкою)
– Нині ви перетинаєтеся за Аурікою Ротару, виступаєте на спільних концертах. А чому Софія Михайлівна не виходить на сцену?
– Ми дружимо, спілкуємося. Але я навіть не знаю. Я не лізу в чужі сімейні проблеми. Але звичайно я замислювалася, чому вона не виступає. В Ауріки я цього не запитувала, я дуже її поважаю. Для мене вона, можна сказати, взірець такої м’якості, ніжності, таланту. Вона дуже мелодійна, красива душею людина. І якогось там бруду не треба.
А от Софія, як мені здається, має дуже великий тягар слави. Може, вона просто відсторонилася, просто пішла на відпочинок. Хоча, можливо, з часом ми побачимо її. Я знаю, що вона багато зробила на початку війни. І Ауріка, і Софія дуже багато донатили.
Мене, до речі, запросили на концерти спільні з Аурікою, благодійні виступи. Ми будемо збирати нашим хлопцям на РЕБи, на «Мавіки». Дуже багато зараз буде цих концертів, ближче до весни. Тому що ми розуміємо, що без нашої допомоги, без допомоги звичайних людей, волонтерів, а ми, можна сказати, такі мистецькі волонтери, захисникам важко.
– А що ви думаєте про бронювання артистів-чоловіків?
– Я підтримую, тому що, це — кров нашої нації. Це талановиті митці. Я розумію, що воювати мають всі. Я теж колись сказала, що якщо треба, то піду захищати Україну, бо непогано стріляю. Але вже є такі таланти, які загинули, яких ми ніколи більше не повернемо. Хоча й кажуть, що настане такий час, що ми всі підемо, і жінки підуть воювати… Тому ніхто не застрахований. Але я б берегла цвіт нації. Берегла би тих, хто є талантом. Хто продовжить цей квіт нації. Хоча мені кожного шкода. Мені шкода звичайну людину, всіх.

Оксана Пекун з чоловіком (фото надане співачкою)
– Ви дуже багато років живете з Володимиром, вашим єдиним чоловіком. У чому секрет ваших стосунків? Чи були якісь притирання на початку, або якісь кризи протягом життя?
– Притирання були. Коли ми переїхали до Києва жити. До цього я жила з мамою. І мама завжди допомагала, готувала, зустрічала мене з концертів. І знаєте, я таку опіку відчувала. А тут, я переїхала до Києва: маю створити сімейне вогнище, побут, а ще й смачно годувати чоловіка. Трохи було складно. А ще у кожного свій характер. А я ще не знала, що ж Володя любить. Я намагалася підійти і так, і так. Але ми працювали над цим, вчилися.
24 грудня була річниця нашого знайомства. Ми з ним познайомилися 30 років тому. Це такий великий вже період. Володя ніколи не дозволяв собі якось мене образити. Напочатку він, звичайно, дуже придивлявся, як же я з іншими чоловіками себе поводжу. Я ж симпатична, весела, позитивна, фліртую. Ну а як без флірту? Бо це нормально для артистки. Але насправді я можу посміятися, пограти на публіці, але я ніколи не зроблю щось йому в образу. Я завжди з ним, люблю його. Все треба обговорювати, навіть якщо ви дуже сильно посварилися. Навіть якщо це страшна образа. Треба сісти і поговорити. І одразу легше стає.
Ми говоримо в один голос. Можете собі уявити? Це значить, що ми думаємо однаково. Я дуже вдячна Богу за те, що він нас звів. Ми в одній, можна сказати, каші варимося. Це кайф, коли ти на роботі не працюєш, а просто цим живеш.
– Багато жінок з дітьми виїхали за кордон, а чоловіки лишилися в Україні. На вашу думку, реально зберігати теплі почуття і стосунки на відстані?
– Це дуже складно. Це має бути дуже сильна любов. Це має бути реально, як в мене в пісні — «Без тебе я половинка». Це можливо, коли люди дійсно не можуть один без одного, тоді вони не втрачають цих стосунків. Я бажаю всім, щоб вони не розходилися, щоб дочекалися. І яке це щастя буде, коли вони воз’єднаються вже після того, як ми переможемо.

Пекун розповіла, що їй кажуть військові (фото надане співачкою)
– А що ви мрієте зробити після перемоги?
– Напевно, я буду і сміятися, і плакати, і обійматися, і… Я буду жити. Накрию гарний стіл, шампанського точно вип’ю за таке діло. І поїду обов’язково на концерти до наших військових. Бо це найцінніші моменти життя. Тому що коли ти бачиш їхні очі — це щось неймовірне. Тому що вони віддають найдорожче. І ти приїжджаєш, особливо коли вони на ротації, в них такий погляд тягучий, такий глибокий, в ньому стільки болі. І вони просять: «Не співайте нам сумних пісень, співайте нам веселе». Вони хочуть про любов і щасливе. І коли ти бачиш ту усмішку на їхніх обличчях — це щастя. Це, знаєте, як кажуть, іншої зарплати не треба.
– Про що ще кажуть військові?
– Дуже багато вони розповідають про несправедливість. І ми всі знаємо про це. Я іноді заплачу, а вони кажуть: «Боже мій, не плачте, ви знаєте, що ми в вас є, не думайте про погане». Дуже багато є таких вмотивованих хлопців, які з самого початку війни, з 2014 року, і вони воюють.

Також читайте інтерв’ю з Арсеном Мірзояном, який розповів про стосунки з дружиною, бронювання зірок та бажання долучитися до війська.

Про розвиток українського виноробства, вибір якісного вина в магазині без особливих знань, маркетингові види алкоголю, правильні келихи для вина, вибір алкоголю на новорічний стіл, різницю між ігристим вином і шампанським та як уникнути похмілля на ранок в інтерв’ю РБК-Україна розповів винний експерт Роман Ремеєв.

Незадовго до початку повномасштабної війни українська виноробна галузь почала активно розвиватися. У 2019 році українське ігристе вино увійшло в 10 найкращих на конкурсі London Wine Competition.
За два роки, у 2021, Україна привезла 29 відзнак з конкурсу Decanter World Wine Awards 2021 у Лондоні. Це стало ще одним свідченням репутації України як виноробної країни.
Крафтові виробники не стоять на місці: з’являються нові імена, нові смаки та підходи до вирощування винограду. Наприклад, цього року в Україні створили найвищий виноградник над рівнем моря – 500 метрів – у селі Кваси на Закарпатті. Разом із виноробством розвивається й винна культура населення.
З чого почати знайомство з вином, шампанським та ігристим, що вибрати до новорічного столу, як вдало поєднувати алкоголь зі стравами та як не відчувати похмілля на ранок читайте в інтерв’ю РБК-Україна з винним експертом Романом Ремеєвим.

Це скорочена версія нашої розмови. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Чи модно, на вашу думку, зараз розбиратися у вині?
– Звісно, тенденція висхідна, і це факт. Тому що ми всі реагуємо на зовнішній світ. В Америці, в Європі, в Азії вино починає сильно розвиватися, як культура. Тому, звісно, до нас воно також трошки доходить.
– В Україні з’являється зараз багато виробників. Зокрема, закарпатське вино виходить на свій пік. Як зараз, на ваш погляд, розвивається винна культура в Україні?
– Вона, звісно, на початковому етапі, але є тенденція до зростання. Вони (винороби — ред.) роблять правильні речі, бо колись головною проблемою для українського виноробства було те, що дуже великі бренди лобіювали певні законодавчі рішення, що не дозволяло маленьким брендам створювати своє вино.
Потім ця ситуація змінилася, почали з’являтися класні, нові, амбітні, молоді, готові ризикувати винороби. Але, звісно, з певних причин зараз все сильно пригальмувалося, тому я не можу сказати, що зараз є якийсь бурхливий розвиток.
Але ми хоча б не зупинилися, і одна з таких причин, чому не зупинилися, тому що створився певний попит на українське вино в Європі, з’явилися українські експортери або імпортні компанії в країнах Європи, які щось привозять, щось продають.
Я знаю, що у класних українських виноробень проблем з продажами немає, тобто тенденція хороша.
– У нас немає перекосу на попит на міцніший алкоголь?
– На жаль, економічна ситуація в країні не така стабільна, тому це не мотивує розбиратися у вині, інвестувати більше коштів у цей напрямок. Тому, звісно, я думаю, що за масовістю міцний алкоголь забирає найбільшу частку.
Але потрохи люди просто перестають пити, або стають пити менше. І для того, щоб знайти якусь альтернативу, шукають менш міцні алкогольні напої. Тому я сподіваюся, що міцного будуть пити менше, ніж колись пили, хоча міцний алкоголь більш доступний і більш ефективний, на жаль, в якомусь сенсі.
Якщо в цілому, міцний алкоголь все одно лідирує. Але якщо казати про правильні тенденції, то я думаю, що вино буде з’їдати цю частку, бо люди хочуть переходити на щось менш агресивне.
– На що нам орієнтуватись, щоб придбати смачне вино в магазині?
– Знаєте, на що більшість орієнтується і ви, я думаю, також? На етикетку. Вона повинна бути такою, яка нам сподобається. Це перше, на що ми реагуємо. Друге, звісно, цінник.
Коли не вистачає знань про вино, про сорти винограду, про регіони, ми обираємо навмання або шукаємо спеціаліста, якщо ми у винному магазині, який допоможе вибрати те, що нам потрібно. Це єдиний спосіб більш-менш нормально обрати.
Якщо у вас нема винного спеціаліста і ви не в спеціальному місці, а вам треба хоч якось це зробити, то два варіанти: або ви повністю ризикуєте, або використовуєте застосунки на телефоні.
Ви скануєте етикетку та отримуєте інформацію про вино, а найголовніше, ви бачите коментарі людей, які пили це вино. Це достатньо модерновий підхід до того, як себе не обманути або вибрати те, що вам буде подобатись в магазині, де немає винного спеціаліста.
– Якщо орієнтуватися тільки на маркування «сухе», «напівсухе», «напівсолодке», чи говорить це щось про смаки взагалі?
– Є міф про те, що напівсолодкі та солодкі вина – це погані вина. Це не так. Це різні категорії суто за смаком і кількістю цукру. Якщо вам подобаються більш солодкі вина, ви берете напівсолодкі або солодкі. Якщо вам подобаються сухі вина, то ви іноді можете дозволити собі напівсухе, але будете брати здебільшого сухі вина.
Кількість цукру не є ознакою якості вина насамперед. Але недоліки солодкого й напівсолодкого вина полягають у тому, що коли ви п’єте їх із солоною їжею, то це частіше за все несмачно. Тому що солона їжа робить солодке або напівсолодке ще більш солодким через поєднання смаків.
А через те, що ми здебільшого їмо солону їжу, то сухе вино пасує більше з точки зору базових смакових поєднань. Я про те, що краще не бути снобом, а пити те, що подобається. І тільки в той момент, коли у вашій голові з’являється зацікавленість в тому, яке ще вино є, ви пробуєте далі.
Тоді через зацікавленість ваш шлях розвитку та інтеграції в культуру вина проходить природно.

Поєднання білого вина з рибою, а червоного – з м’ясом є класичним і безпрограшним (фото: РБК-Україна)
– Чи можете ви назвати сорти або позиції, які є суто маркетинговими?
– Чесно кажучи, мало таких позицій існує. Тобто це треба називати дуже конкретні бренди. Але кожен продукт, який продається, повинен мати вплив або природного, або цілеспрямовано маркетингу. Звісно, великі компанії та бренди мають маркетологів, мають бюджети, мають можливості зробити так, щоб ви дізналися про цей бренд.
Ви знаєте про просеко. Ви ж дізналися про нього не просто так. Тому що Італія має надію, що про просеко дізнаються всі, почнуть його купляти. Податки будуть надходити в їхню країну, тому вони вкладають гроші в розвиток не виробника просеко, а категорії просеко.
Далі всередині починається внутрішній маркетинг. Бренд бореться за свою аудиторію. Але сама категорія розвивається, продається й промотується. Тож, це просто нормально.
Є більш популярні речі. Чи можна назвати їх маркетингом? Ні, це просто історія про те, коли в якусь категорію вклали гроші, тому що знали, що вона отримує відгук від споживача.
Так було завжди з ігристим вином, не тільки з просеко, і це абсолютно нормально. Так було з шампанським спочатку, як з цілою категорією, яке ми чомусь думаємо, що треба відкривати на Новий рік. Чому в голові є цей патерн? Тому що нам його певним чином вклали. А потім шампанське стало дорогим, недоступним для багатьох, з’явилися більш альтернативні позиції.
– Розкажіть, як форма келиха впливає на смак вина та які вибирати.
– Щоби збагнути, наскільки келих важливий, візьміть вино й розлийте його в три різних келихи. Ви дуже швидко зрозумієте, що аромати різні. Можна буде зробити вже практичний висновок, що келих, його форма, вага, товщина сильно впливають на те, як ви будете відчувати вино.
Вдома, я вважаю, треба вибирати один універсальний келих, який буде підходити під все. Тоді у вас ніколи не буде проблем. Він має вигляд подібний до тюльпана. Він не маленький, достатньо великий. У нього стандартна форма, тому в ньому вино проявляється правильно, чітко і рівно. Класно, коли вина десь 125 мл у келисі.

Для домашнього використання найкраще придбати один вид тюльпаноподібних келихів (фото: РБК-Україна)
– Як правильно тримати келих?
– Головне – не тримати за келих за основну частину, тому що ви залишаєте відбитки та нагріваєте вино теплом своїх рук.
– А що скажете про кагор як вино? Чи можна його вважати взагалі хорошим? У моїх очах у нього не дуже хороша репутація, якщо по-чесному.
– Категорія «каор» — це історично французьке вино, яке є там до сьогодні. І це апелясьйон (юридично визнане і захищене географічне зазначення, що використовується для найменування місця вирощування винограду для вина, сиру, масла тощо, а також для географічно-брендованого маркування самих продуктів — ред.), який називається Каор, де роблять сухе червоне вино, вирощують сорт винограду Мальбек, який там називається «Кот» з додатком Мерло.
У нас кагор саме з певних історичних причин склався як категорія солодкого, насиченого, кріпленого вина. Чи є воно апріорі поганим? Ні. А тепер шукаймо в категорії кагорів щось якісніше і навпаки.
Якщо ви йдете в магазин, берете пляшку за 50-80 гривень, розраховувати на те, що ви отримаєте якісний продукт, даремно. Якщо ви підвищуєте цінову категорію, розумієте, що є виробники, які намагаються зробити це ж вино більш якісно, то чом би й ні?
Є альтернатива з Молдови, яка називається «Пастораль». Є певні українські виноробні, які роблять якісніші кагори. Тому казати, що пити солодке вино кріплене – це несмак, неправильно, якщо це подобається людям.
– З чим новорічним поєднувати кагор?
– На Новий рік його не купують.
– Але все-таки, якщо хтось хоче.
– Все дуже просто. Шоколад і шоколадні десерти, солодка випічка. Це можуть бути горішки, сухофрукти. Ось і все. Головне правило в таких історіях – це те, що вино повинно бути солодшим за десерт і тоді воно більш-менш нормально балансує.
– Пропоную інтерактив. Я називаю страву з новорічного столу, а ви назвіть, яке вино до неї пасувало б. Олів’є з лікарською ковбасою.
– Сухе, ігристе вино або шампанське. Чим менше цукру, тим краще.
– Крабовий салат.
– Крабовий салат схожа історія, але тут можна взяти біле сухе вино з відносно високою кислотністю, але більш щільним тілом. Це може бути якісніше Піно Гріджіо, і це буде окей.
– Холодець.
– Знаєте, що можна до нього подати? Я б спробував мозельське або ельзаське вино, сухе. Навіть друге було б цікавіше, тому що в нього більше тіла і висока кислотність. Тому було б класно.
– Фаршировані яйця.
– Знову повертаємось до шампанського. Якщо будуть гриби, то воно буде доросліше, буде цікавіше.
– І новорічний десерт Наполеон.
– О, це штука, яку я поєднував би з солодкими мускатами півдня Італії. Там є така категорія Пасіто, от я б і звідти щось взяв.
– Романе, ви говорили, що часто люди обирають алкогольні напої, дивлячись на цінники. От ми зараз буквально дивимося на цінники. Стоїть вино за 520, 740 і за 1 500 гривень. Чи варто мені орієнтуватися на ціну, щоб вибрати смачне вино?
– Правильне питання, тому що ви сказали смачне чи не смачне. Смачне –винятково для вас. Тож, наша ціль обирати не за ціною, а за смаковою категорією.
Я не повинен давати вам щось за 1 000-1 500 гривень. Майже завжди це не так працює. Я спочатку дізнаюся, що вам подобається в цілому, і там буду вибирати або щось простіше, або щось складніше.
Дуже часта помилка людей, які починають свій шлях у вині, що вони думають: «Так, я зараз візьму за 1 500, і буде супер смачно». Ні. Спочатку треба зрозуміти, що саме для вас смачно. І тоді рухатись залежно від категорії.
Тому якщо ставити питання, чи важлива ціна, якийсь абсолютний мінімум важливий, але якщо ми вже зайшли в категорію, то більше-менше – це тільки тоді, коли ви відчуєте різницю.
– Яка різниця між ігристим вином і шампанським?
– Ігристе вино – це категорія. Ігристе може бути з Франції, Австралії, Німеччини, України тощо. Якщо ми кажемо «шампанське», то це категорія в окремій країні, в окремому регіоні, виготовлене за окремими правилами, щоб мати право називатися шампанським.
Якщо воно зроблене в регіоні Шампань, у Франції, але з порушенням загальних правил, це буде ігристе вино, або якась своя назва.
Така ж історія з просекко. Ми не можемо в Україні купити українське просекко. Тому що просекко – це захищена італійська категорія.
– Тоді як в СРСР могло існувати «радянське» чи «артемівське» шампанське?
– Не знаю, чи існує взагалі таке зараз. Деякі виробники не хочуть працювати за правилами ЄС, пишуть на етикетці те, що захочуть. Тобто вони порушують правила Євросоюзу, коли пишуть «шампанське». В Україні воно може мати свою назву.
Є приклад українського винороба з Ізмаїлу. Він шукав назву для свого ігристого вина, і він не може називати його шампанським, тому вигадав, що воно буде називатися «бісер». Йому подобається. Це його право.
Так може зробити кожна категорія або регіон, але писати «просеко», «шампанське» і тому подібне на етикетках – це обман.
– Існує також стереотип, що від шампанського на ранок болітиме голова. Чи це правда та як вибрати таке, від якого не болітиме голова?
– Є люди, в яких вуглекислий газ з алкоголем, тим паче якщо це ігристе солодке вино, викликає головний біль. І, на жаль, немає інших варіантів, окрім як не пити. Можна пити «тихе вино» (не ігристе, без бульбашок — ред.) І все буде окей. Тому тут, на жаль, якщо ви відчуваєте, що це не ваше, то це не ваше.

На ранкове похмілля впливає не якість алкоголю, а його міцність і кількість (фото: РБК-Україна)
– Чи впливає якість алкоголю на похмілля?
– Якщо ми залишимось лише на вині, приберемо міцний алкоголь, то якість по суті не дуже впливає. Є вино, яке для мене не існує. Це умовно якісь пакетовані напої по 50 гривень. Я туди навіть не заходжу.
У мене є порада: якщо ви поки фінансово не готові інвестувати в пляшку вина за 200 гривень, купуйте пиво чи сидр, щось, що буде у своїй категорії якісним, а не поганим в категорії вина. Я так завжди робив і буду робити, якщо в мене обмежений бюджет.
Якщо в когось вино буде за 3 000 гривень, а в мене – за 200 гривень, боліти голова в нас буде однаково, якщо це одна категорія вина по алкоголю. А ось далі можна вибирати, як зменшити похмілля.
Насамперед якщо вино сухе, то це краще, тому що з цукром і алкоголем організму набагато складніше себе поводити, ніж просто з алкоголем.
Якщо ви хочете менше похмілля, то треба вибирати вина з нижчою кількістю алкоголю. Що червоні, що білі.
А далі не треба поспішати. Ви не можете пити швидкими ковтками. Тому це треба робити більш розмірено, і тоді вино буде надходити в організм не так швидко й оброблятися також буде легше.
Крім того, треба їсти, це також буде допомагати. Не пийте на ніч. О 19 ви сіли за вечерю, до 21 попили, а далі перейдіть на воду.
– Чи потрібно пити воду між келихами вина?
– Так. Чим більше, тим краще буде вам. Вона розбавляє. Ви просто вип’єте менше вина, якщо будете пити воду, повірте мені.

Нагадаємо, що раніше у нас вийшло інтерв’ю з лікарем-ендокринологом і дієтологом Катериною Толстіковою про народні методи лікування, «помолодшання» хвороб, самолікування, прийом БАДів і вітамінів та переїдання на свята.
Читайте також інтерв’ю РБК-Україна із главою УГКЦ, Верховним архієпископом Києво-Галицьким, Блаженнішим Святославом про те, як повномасштабна війна змінила українських вірян, стосунки з українською владою, Папою Франциском і ПЦУ, загрози від московського православ’я та новий календар.

Абсолютний чемпіон в суперважкій вазі Олександр Усик опублікував народний гімн «Битва за світло» в підтримку українських рятувальників, енергетиків ДТЕК та Сил ППО.
Українській боксер опублікував гімн на своїй сторінці в Instagram.

«Пісня, яка обʼєднала українців. Наш з вами народний гімн битви за світло. З безмежною повагою за ваш бій — ДТЕК, ДСНС, Повітряні сили», — написав Усик.
У створенні цієї композиції, яка народилась в рамках флешмобу протягом тижня до бою, взяли участь відомі українські артисти: Monatik, Надя Дорофєєва, Юлія Саніна, Onuka, Kazka, Otoy, Lida Lee, Dakh Daughters.
Крім того, до гімну долучився колишній Прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон.
Основою для гімну стали звуки ударів Усика, які доповнюють робота українських ППО, рятувальників та енергетиків. Ключовим мотивом гімну стала українська народна пісня «Ой на горі та женці жнуть».
Анонс флешмобу в соц. мережах за добу набрав понад 3 млн переглядів.
Нагадаємо, Олександр Усик разом з ДТЕК створив ініціативу «Битва за світло» мета якої привернути увагу світової спільноти до обстрілів української енергетики.
Цієї осені вийшов документальний фільм «Битва за Світло», присвячений героїчній роботі українських енергетиків, рятувальників і бійців ППО. Олександр Усик також взяв участь у зйомках фільму, демонструючи свою підтримку тим, хто бореться з наслідками енергетичного терору.

Відомий український ресторатор, власник мережі ресторанів в Україні та за кордоном, засновник GastroFamily Дмитро Борисов зробив важливу заяву про свій бізнес та долю усіх своїх ресторанів. Також він звернувся до українців з важливими словами.
Що повідомив українцям ресторатор Дмитро Борисов, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на його сторінку у Facebook.

Український ресторатор, засновник та власник мережі «Сім’я ресторанів Дмитра Борисова» повідомив, що йде з бізнесу.
«Завершення важливого етапу та новий старт. Друзі, я хочу поділитися з вами важливим. Сьогодні я завершую один із найзначущіших етапів свого життя, пов’язаний із ресторанним бізнесом, і з вдячністю відкриваю двері в нове. Я хочу розпочати цей шлях із вдячності та прощення. Я прошу вибачення у всіх, кого міг ненавмисно образити за ці непрості останні роки», — написав Дмитро Борисов.
Також він звернувся до своєї колишньої дружини та партнерки у бізнесі Олени Борисової.
«Особливу вдячність хочу висловити своїй партнерці Олені Борисовій. Олено, дякую тобі за те, що, попри всі події останнього часу, ти залишаєшся неймовірною людиною. Весь ресторанний бізнес Дмитра Борисова, нині GastroFamily, тепер повністю належить і керується Оленою Борисовою. Я передаю їй усі права на бренди та заклади, які ми створили разом», — повідомив бізнесмен.
Він пояснив, яку участь буде тепер приймати у бізнесі та що буде з ним далі.
«Відтепер я залишаюся лише в ролі пасивного партнера та співінвестора, не беручи участі в жодних стратегічних або операційних питаннях. Я дякую Олені, нашій команді, нашим партнерам, франчайзі та кожній людині, яка протягом 15 років разом зі мною розвивала цей бізнес. Ви робите щасливими тисячі людей, які відвідують наші заклади», — додав ресторатор.
Наостанок він ще раз попросив вибачення у всіх, а також у самого себе. Ще ресторатор додав, що буде робити далі.
«І наостанок я хочу подякувати собі. За кожен день, наповнений працею, творчістю та вірою в себе. За кожну мрію, втілену в реальність. За натхнення, яке вело мене під час створення кожного ресторану. І за те, що знайшов мужність відпустити те, що ще недавно було моїм життям і роботою. За те, що визнав свої помилки й прояви власного его, яке часом заважало мені дивитися ширше. Я прошу вибачення у тих, кого це могло зачепити. І я прощаю себе за це, адже тепер цей досвід мотивує мене на створення нового, натхненного та важливого. Попереду — нова історія. Дякую», — написав Дмитро.

Ресторатор Дмитро Борисов (фото: facebook.com/DimaBorisovRestorator)
Що відомо про Дмитра Борисова
Народився 19 травня 1980 року у Києві. На початку кар’єри працював у рекламному бізнесі й у 16 років став виконавчим директором. Свій перший ресторан відкрив у 2009 році.
У період з 2010 по 2022 роки відкрив понад 80 ресторанів і почав продавати франшизи своїх ресторанів по всьому світу — під маркою «Сім’я ресторанів Дмитра Борисова», яка зараз також включає власний кейтеринг та освітню платформу.
З 2014 по 2014 був одружений з українською рестораторкою Оленою Борисовою. У шлюбі народилося 7 дітей: Данила, Демид, Борис, Йосип, Ілля, Катерина та Лідія.
Також Борисов працював на телебаченні — вік кулінарні шоу на різних каналах, у тому числі й кулінарну рубрику разом з Русланою Писанкою у шоу «Твій день».
В січні 2024 року Олена Борисова повідомила, що вони з Дмитром офіційно розлучилися. Вона додала, що на спільний бізнес це ніяк не вплине — ресторани будуть відкриватися, надавати робочі місця та сплачувати податки.

Раніше ми писали про те, що відома українська ведуча розлучилася після 12 років шлюбу.
А ще розповідали про те, що футболіст Пятов підтвердив розлучення з дружиною, яка народила йому чотирьох дітей.

Не поспішайте розповідати дитині про те, що Діда Мороза, святого Миколая або Санта Клауса не існує. Оскільки археологи знайшли могилу християнського епіскопа, який свого часу й надихнув людство на створення легенд.
Ким був справжній Санта-Клаус, де він був похований та які цікаві речі з’ясували археологи про святого, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Metro.

Під час розкопок у старовинній церкві в Туреччині був знайдений саркофаг, у якому вважається вперше й був похований святий Миколай, християнський епіскоп, який надихнув на легенди про сучасного Санту та Діда Мороза.
Цей вапняковий саркофаг завдовжки шість футів був знайдений на глибині 6 футів у двоповерховій прибудові церкви Святого Миколая в Демре, Анталія в Туреччині. Довгий час саме це місце вважалося місцем останнього спочинку святого, а розкопки тривали аж з 1989 року.
«Той факт, що ми знайшли саркофаг біля церкви, де, як вважають, знаходиться його могила, може вказувати на те, що це справді священна територія, яку ми шукали. Це вагоме археологічне підтвердження історичних джерел щодо місця поховання Святого Миколая», — розповіла доцент Університету Хатай Кемаля, археолог Ебру Фатма Фіндик.
Зараз дослідники намагаються знайти напис на саркофазі, який би допоміг прояснити вміст поховання та дозволив би визначити точний період, з якого воно датується.
Крім того, вченим вдалося дістати череп, який ймовірно належить святому, і це допомогло фахівцю з реконструкції обличчя Сіцерону Мораесу відтворити обличчя святого. Деякі фото він зробив без бороди, а деякі з бородою.

Реконструкція обличчя Святого Миколая (фото: ortogonline)
Варто додати, що реконструйоване обличчя за допомогою сучасних технологій, виявилось дуже схожим на старовинну гравюру Санта-Клауса, яка була зроблена ще у 1863 році.

Реконструкція обличчя Святого Миколая (фото: ortogonline)
Святий Миколай був ченцем, який народився близько 280 року нашої ери в Патарі, на території, яку ми зараз називаємо Туреччиною. Його милосердя та щедрість були широко поширеною легендою, і він став покровителем дітей, а також важливою фігурою в ранньому християнстві.
Про його життя відомо дуже мало. Вважається, що тіло було ексгумовано в 1087 році, а його кістки та череп викрали та вивезли до Італії моряки, щоб захистити їх від загарбників і підвищити релігійний профіль свого міста як місця для паломників.
Останки були поховані у місті Барі, в базиліці Сан-Нікола. Деякі частини нібито перевезли до Венеції. Однак не всі вчені погоджуються з цією історію та вважають, що останки святого Миколая так і залишилися похованими в Анталії.
Згодом повага до відомої фігури та легенди перетворили святого Миколая на Санта Клауса та Діда Мороза — веселого бородатого дідуся, який став символом різдвяних свят та приносить подарунки.
До речі, назва Санта-Клаус пішла від голландського прізвиська святого Миколая — Сінтер Клаус.
На території Європи День святого Миколая (Сінтер Клауса) відзначають 6 грудня — у день, який вважається датою смерті святого. У 18 столітті історія святкування попала в газети й відтоді свято стало швидко поширюватися по всьому світу.

Раніше ми писали про те, що найдавніші поселення у світі могли виникнути в Україні, а не Месопотамії.
А також ми розповідали про те, що в Перу знайшли храм та театр, який старші за Мачу-Пікчу.

Найдорожча скульптура у світі була продана за рекордні 141 мільйон доларів. Ця скульптура була створена в 1947 році, коли світ ще оговтувався від жахливих наслідків Другої світової війни й належить авторству відомого швейцарського скульптора та живописця Альберто Джакометті.
Що відомо про цю скульптуру та де вона знаходиться зараз, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Що відомо про скульптуру
У 2015 році ця робота була продана на аукціоні Christie’s за рекордні 141,3 мільйона доларів, що зробило її найдорожчою скульптурою у світі.
«L’Homme au doigt» була створена в 1947 році й Альберто Джакометті, який пережив ті події, звертається до теми людського світу, що відчуває себе маленьким і крихким у постійно змінюваному світі.
Скульптура зображує високу, витончену фігуру, яка має витягнутий палець, що вказує на щось поза видимим горизонтом. Цей жест часто інтерпретується як символ надії, пошуку сенсу життя або ж прагнення до чогось важливого. Технічно скульптура виконана з бронзи, однак її текстура створює враження делікатності та навіть крихкості.
Фігура здається дуже витонченою, але водночас вона випромінює певну силу та внутрішній рух. Це один із шести відливів цієї роботи, і один екземпляр був найкраще збереженим, що додало значну вартість на аукціоні.

Скульптура «L’Homme au doigt» (фото:veryimportantlot)
Цікаві факти про скульптуру

Автор Альберто Джакометті — один із найбільш значущих художників модернізму XX століття. Його скульптури характеризуються емоційною глибиною і складними філософськими темами, часто зображуючи людську сутність у вигляді крихких, майже безформних фігур.
Скульптура як символ: «L’Homme au doigt» символізує пошук людської істини та боротьбу за майбутнє.
Попередня оціночна вартість скульптури перед аукціоном становила 130 мільйонів доларів.
Скульптура має 180 сантиметрів
Ця скульптура відрізняється від інших, бо автор розфарбував її вручну. Джакометті поспішав підготуватися до першої за 15 років своєї виставки у Нью-Йорку, тому працював навіть уночі.
Витвір мистецтва був створений за рекордні строки — від півночі до дев’ятої ранку. Саме стільки пішло у скульптора на створення шедевра.
45 років до аукціону скульптура перебувала у приватній колекції.
У 1970 році колишній власник викупив її у колекціонерів з США Фреда та Флоренс Олсен. А вони придбали її у 1953 році у П’єра Матісса, сина знаменитого французького художника Анрі Матісса.
Інші скульптури серії знаходяться у приватних колекціях, лондонській галереї Tate, нью-йоркському музеї Museum of Modern Art (MoMA) ті інших музеях світу.
Кому зараз належить «L’Homme au doigt» невідомо — покупець забажав не розкривати своє ім’я.

Варто додати, що раніше найдорожчою скульптурою у світі була також робота Джакометті — «Крокова людина», яку він створив у 1961 році. У 2010 році її купили на аукціоні Sotheby’s за 104,3 мільйона доларів.
Усі скульптури Альберто Джакометті стали найдорожчими творами мистецтва на сучасному ринку.
Що відомо про Альберто Джакометті
Альберто Джакометті народився 10 жовтня 1901 р. у Швейцарії у сім’ї художника Джованні Джакометті. Закінчив Школу мистецтв та ремесел у Женеві.
У 1922 р. він переїхав до Парижа і був прийнятий паризькою богемою. Його перша персональна виставка відбулася 1932 р.
Під час Другої світової війни скульптор був змушений перебратися до Женеви та залишався у Швейцарії до її закінчення. Після цього Джакометті повернувся до Парижа і продовжив свій творчий пошук.
У 1940-х завдяки виставкам у Галереї П’єра Матісса в Нью-Йорку він набув популярності в Америці, у 1950-х став лідером європейського авангардного мистецтва.

Альберто Джакометті (фото: Вікіпедія)
Важливу роль становленні пізнього стилю Альберто зіграли деякі факти його біографії. У 1920-21 роках він мандрував Італією. На одному з перевалів через Альпи його попутник помер від серцевого нападу. Цей випадок змусив ще молодого Альберто серйозно замислитися над незворотністю смерті.
Певні риси в його творчості та особливому сприйнятті світу також пояснює той факт, що Джакометті страждав на епілепсію. Відчуття тілесної крихкості та непропорційності, яке властиве епілептикам, він зробив своїм художнім почерком.
1939 року скульптор сам пережив близькість смерті. У Парижі його збила машина, він отримав серйозну травму ноги, довгий час провів у шпиталі, дивом уникнув ампутації ноги, але залишився кульгавим.
Джакометті відчув і усвідомив беззахисність людини, її вразливість. У його творчості виявлялися символи самотності та ненадійності існування.
Він втілив їх у своїх скульптурах, зображуючи дуже тонкі та сильно витягнуті постаті людей, які самотні у величезному просторі космосу та загалом виражають почуття ізольованості особистості.
Альберто Джакометті помер 11 січня 1966 року у містечку Кур у Швейцарії. На його честь була названа одна з вулиць цього міста (Giacomettistrasse).
Більшість творів Джакометті зберігається у музеї «Кунстхауз» в Цюріху (Швейцарія). Власником колекції є фонд Альберто та Анет Джакометті.

Раніше ми писали про те, яка картина є найдорожчою у світі та кому вона належить.
А ще розповідали про те, який сорт яблук найдорожчий у світі та чому його не хочуть вирощувати фермери.
Під час написання матеріалу використані джерела: Вікіпедія, Art World, GS-art, veryimportantlot.

Роман Кравець, який називає себе власником Telegram-каналу «Джокер» покинув Україну 26 жовтня 2024 року і з того часу перебуває в Європі. Він виїхав з країни після переписки із журналістами Hromadske, згідно з розслідуванням яких він отримав «білий квиток» у ВЛК знаходячись за кордоном.
Про це повідомляє OBOZ.UA.

Як відомо, 20 листопада у своєму розслідуванні про виїзди за кордон та зняття з військового обліку Романа Кравця, який називає себе колишнім власником Telegram-каналу «Джокер», Hromadske показало довідку військово-лікарської комісії Голосіївського району.
В ній зазначено, що 16 липня 2024 року був проведений медичний огляд Романа Кравця, він визнаний непридатним до військової служби з виключенням його з військового обліку. Утім, у цей час він сам перебував за кордоном і не міг підписувати документи, про й з’ясували журналісти Hromadskе.

Довідка підписана головою ВЛК Голосіївського району Ольгою Соколовою та секретаркою комісії Ларисою Булавою. На ній також є начебто підпис самого Кравця, який ознайомився з висновком комісії. За даними «Детектор медіа», ця довідка підроблена.

Довідка з сайту detector.media
За даними OBOZ.UA, наказ про призначення Соколової головою ВЛК був виданий ТЦК лише 17 липня 2024 року (копія наказу є в розпорядженні «Детектора медіа», але на ньому немає частини з підписами і печаткою), а приступила вона до роботи лише 18 липня, тобто через два дні після того, як начебто підписала довідку Кравця.
Секретарка комісії була включена в склад комісії взагалі лише наступного місяця – 9 серпня, а фактично почала працювати 10 серпня. В липні вона навіть не працювала в КНП КДЦ Голосіївського району.

Хейзел Секко стала мільйонеркою у 28 років, однак їй довелося пережити фінансову травму разом зі своєю родиною. Зараз засновниці Align Financial Solutions 33 роки, вона виховує двох доньок і робить все, аби її діти знали, що гроші — це інструмент для насолоди життям.
Якій підхід використовує молода мільйонерка та чого вона вчить своїх доньок, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Business Insider.

На мене лягав тягар тривоги через гроші
За словами Хейзел, вона може простежити ставлення до грошей своєї родини за два покоління. Її бабуся виросла в Кореї під час війни. Свої тривоги про гроші вона передала матері майбутньої мільйонерки. Тато Хейзел був залежним від азартних ігор і її матері довелося стати годувальницею усієї родини.
«Моя мама відчувала величезну напругу навколо грошей. Я була єдиною донькою, тож на мене часто лягав тягар її тривоги, яка проявлялася у гніві. Це не негативне судження про маму, бо я розумію, як її обставини вплинули на її ставлення до грошей. Проте з часом я ввібрала її гнів і почала відчувати себе тягарем для своєї родини щоразу, коли мені щось було потрібно», — ділиться жінка.
Навіть, коли вона іммігрувала до США, залишити сімейну травму позаду вона не змогла. І зрозуміла, що своїм дітям у майбутньому вона буде передавати зовсім інші уроки, які засвоїла про гроші.
Завдяки ретельним заощадженням, плануванню та вдалим крокам у сфері нерухомості Хейзел стала мільйонеркою, коли їй виповнилося 28 років. Але для неї цей статус досі дивний.
«Говорити це публічно мені все ще дуже незручно. Я не хочу відносити себе до певної категорії, і бути мільйонером — не визначає мене. Це просто не здається актуальним», — говорить Секко.
Вона додає, що зараз для неї набагато важливіше те, як вона думає про гроші. Навіть, коли Хейзел почала нарощувати багатство, вона боялася, що все втратить. Зараз вона наполегливо працює над тим, щоб насолоджуватися життям, у тому числі й витрачати гроші. А це важливіше будь-яких ярликів.
Гроші — інструмент радості
Молода мільйонерка зізнається, що навіть, коли у неї вже були значні фінансові ресурси, вона все одно відчувала провину за витрати. Їй був потрібен новий стіл, але необхідність витрачати на це гроші злило.
«Я закликала себе відступити, коли мене починали хвилювати гроші. Я веду щоденник, щоб спробувати перенавчити свій розум щодо витрат. Я ставлю себе так, як я хочу, щоб люди ставилися до моїх дочок, і сприймаю уроки, які я хочу, щоб вони засвоїли», — пояснює Хейзел.
І її тактика починає працювати. Раніше вона дуже суворо засуджувала себе за витрати, а тепер може зосередитися на вартості речей, на які вона витрачає.
Наприклад, моя найбільша покупка на сьогоднішній день — це мій будинок, недалеко від Манхеттену. Моя сім’я має доступ до чудових ресторанів і культурного досвіду. Дістатися туди легко, коли моїй донці потрібно було звернутися до лікаря-спеціаліста», — каже жінка.
Коли вона зосереджується на уважних покупках, витрати стають позитивним та щасливим вибором, який створює значущі спогади та приносить радість тим, хто їй небайдужий. Здатність робити такі вибори, збагачувати наше життя та дарувати нашим дітям радісні враження, Хейзел вважає для себе найбільшим привілеєм як сім’ї.
Хочу розірвати сімейний цикл грошової травми
«Моїм дівчаткам лише 1 та 3 роки, але я вже багато думаю, як навчити їх грошей. Я думала про це ще до того, як вони народилися, тому що хотіла розірвати сімейний цикл передачі грошової травми покоління», — підкреслює мільйонерка.
Вона вже говорить зі старшою дочкою про цінність і коли вони у магазині, і вона усе просить, Хейзел каже, що дозволяє їй вибрати лише один товар.
«Якщо ціна на щось завищена, я кажу їй, що я можу знайти це дешевше в іншому місці. Коли я кажу це, я завжди дотримуюся — я хочу, щоб вона знала, що я буду чесною щодо грошей. Я хочу, щоб дівчата розуміли, що гроші дають свободу, вибір і радість. Навчаючи їх цього, я сама вивчаю це на глибшому рівні», — каже вона.
Цієї осені Хейзел разом з чоловіком повезли дівчат перший раз до Діснейленду і цей досвід став для матері дуже хвилюючим.
«Я надзвичайно схвильована. У мене ніколи не було такого сімейного досвіду, коли я виростала, і було так чудово спостерігати, як вони насолоджуються цим», — додає Секко.
Вона зізнається, що збагачення дозволило їй отримати цей досвід, але переробка травми, пов’язаної з грошима, дає їй справжнє задоволення від цього.
«Мене все ще дивує, що я можу спланувати таку відпустку без гніву, образи чи провини за витрати. Мати гроші — це одне, але можливість їх використовувати без почуття провини чи сорому — ось, що для мене ще важливіше», — резюмує мільйонерка.

Раніше ми писали про те, як можна змінити свою фінансову долю.
А ще розповідали про те, яких помилок треба уникати підприємцям-початківцям, щоб не прогоріти.