У Москві померла відома російська акторка театру та кіно Евгенія Добровольская. У грудні 2024 року їй виповнилося 60 років і відомо, що вона останні роки боролася з важкою хворобою. Вона знялась у багатьох російських та українських фільмах, але попала в базу даних «Миротворця».
Що відомо про актрису Евгенію Добровольскую та її кар’єру, чому вона попала в «Миротворець», та що її пов’язувало з Україною, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Евгенія Добровольская народилася 26 грудня 1964 року у Москві. Була народною артисткою та заслуженою артисткою РФ. У кіно почала зніматися ще у радянські часи.
Закінчила акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва в Москві та одразу була прийнята в штат трупи МХАТ імені Горького. Працювала у театрі «Табакерка» у Табакова, а у 1990-х — в «Современнік-2» у Єфремова.
З 1991 року — акторка МХАТ ім. А. Чехова. З 1983 році — багато робіт у кіно. Перший фільм «Клітка для канарок». У 1980-1990-х багато знімалася в Україні.
У 1984 — фільм «Поки не випав сніг» Одеської кіностудії.
1986 — «В одне єдине життя» Одеської кіностудії
1989 — «Коли мені буде 54 роки» Укртелефільм та «Зелений вогонь кози» Кіностудії ім. О. Довженка
1990 — «Перший поверх» Одеська кіностудія

Евгенія Добровольская померла (фото: instagram.com/dobrovolskaya_evgenia)
За свою кар’єру отримала чимало премій, як у Росії, так і на міжнародних фестивалях. У 1990 році — диплом журі кінофестивалю «Золотий Дюк» (Одеса) за найкращу жіночу роль в фільмі «Перший поверх»
Перший шлюб — з В’ячеславом Барановим, з 1990 до 1997 — шлюб з Михайлом Єфремовим, з 2009 — у шлюбі з Дмитром Маннаніковим. За життя мала трьох синів та доньку, двох онуків.

Добровольская знімалась в українських фільмах, але попала в «Миротворець» (фото: instagram.com/dobrovolskaya_evgenia)
Була внесена у бази даних центру «Миротворець» за незаконну гастрольну діяльність на території анексованого РФ Криму.
Як повідомляють російські ЗМІ, Добровольская останні роки мала серйозні проблеми зі здоров’ям. Її не стало 10 січня 2025 року у віці 60 років.

Раніше ми писали про те, що у 32 роки померла британська дреґ-королева The Vivienne.

Про готовність іти на фронт, роботу ТЦК, артистів, які випали з українського контексту, важливість пісні «Пес Патрон» і її місію, ставлення до Тараса Тополі і Андрія Хливнюка — в інтерв’ю РБК-Україна розповів Іван Марунич.

Гумористичні пости, меми та коментарі на актуальні теми Івана Марунича у соціальних мережах ви точно бачили хоча б раз. Так само, як стовідсотково чули його пісню про пса Патрона, який «тримає» район. Але не всі знають, що вже багато років артист активно виступає на фронті для українських військових і волонтерить. І зараз не перестає це робити, успішно поєднуючи концерти, блогерство і громадську діяльність.
В інтерв’ю РБК-Україна фронтмен гурту KARTA SVITU розповів про силу культури під час війни, ставлення до артистів-зрадників, мобілізацію, гумор під час війни, а також назвав «місця сили» і пісні, які його самого надихають.

– Минулого року твій гурт KARTA SVITU випустив двочастинний альбом «Простір важливих речей», а напередодні новорічних свят зробив подарунок прихильникам — презентував перше концертне шоу на ТБ, MEGOGO та на YouTube. Розкажи, що тебе з командою надихнуло на його створення?
– Мене завжди вабила крупна форма у творчості, а у музиці тенденції протилежні. В епоху 7-секундних ТікТок-роликів лонгплей-платівки — це щось екзотичне. Однак рік тому, в січні, ми зібралися з командою і вирішили: настав час зробити продукт, який можна буде називати крупною формою. Я відкрив робочий ноутбук, де у мене зберігаються всі музичні напрацювання, і зайшов у нього, наче в творчу комірчину, де назбиралося багато цікавого за останні роки. По всій «комірчині» лежало багато ідей та напрацювань: демо-записи пісень, візуали, плейбеки. На видному місці стояв золотий ящичок з неймовірною історією пісні «Пес Патрон». А також декілька скринь з іншими піснями, які отримали свого слухача: «Немов птахи», «Батіна тачка» тощо.
Я вирішив пройтись «ревізією» по всьому цьому: спочатку зібрав все найкраще творче докупи, допрацював ідеї нових пісень, заручився підтримкою команди, і ми почали створювати «Простір важливих речей». Це альбом з двох частин, який складається з серйозних ліричних треків, драйвово-оптимістичних і, звісно, подекуди мемних композицій. Спочатку презентували його на сольнику в Києві, а потім ще й змонтували 1,5-годинне концертне шоу, аби зафіксувати пророблену роботу в аудіо-візуальному форматі та подарувати можливість насолодитися цим виступом і тим, кого не було на концерті, і тим, хто хоче переглянути його ще раз. Всі 18 пісень звучать не просто як набір треків — це концептуальна історія, де ми розповідаємо про те, що зараз переживаємо, про людей, війну і мрії.

– Твоя пісня «Пес Патрон» — справжній хіт, який став вірусним. Ти очікував на такий резонанс довкола неї, коли писав її?
– Резонанс такого масштабу спрогнозувати майже неможливо. Коли писав цю пісню, думав, що це буде приколом на один вечір для друзів. Але трек став справді феноменальним. Вже два з половиною роки пісня дарує багато подій, знайомств, концертів. Спочатку вона стала трендом у ТікТоці, потім — рок-хітом на концертах KARTA SVITU, згодом трек став офіційним саундтреком мультфільму “Пес Патрон”, за цю пісню ми отримали першу музичну премію YUNA.
А наприкінці 2023-го українці створили сотні унікальних кавер-версій, де на музику світових хітів накладали текст пісні про Патрона. Виходило оригінально, якісно і вражаюче. До цього тренду долучилися, зокрема, MONATIK, Павло Зібров, Володимир Дантес та багато-багато інших артистів, блогерів і просто українців, які створюють контент.

– Чи згоден ти з докорами деяких юзерів, які називають подібні треки «шароварщиною»? Дай відповідь хейтерам.
– Цей трек і близько не “шароварщина”, адже в ньому не спекулюється на українських символах. Ба більше, Патрон став підтримкою для всіх поколінь українців у непрості часи.
Як два роки тому, так і зараз, трек гаряче приймає публіка на всіх концертах, а я досі мало не щодня отримую повідомлення, що пісню люблять і діти, і підлітки, і дорослі. Найбільш щемливим був лист від матері хлопця, який в полоні, і, на моє здивування, саме ця пісня її підтримує в найтяжчий час. Звісно, продовжують надходити десятки відео, на яких діти танцюють, бавляться, співають цю пісню, а отже, вона ще й виконує певну місію під час війни.
– А те, що робить РуханкоМен, на твою думку, несе користь для дітей (зокрема трек про повітряну тривогу)? Чи це просто хі-хі-ха-ха і навіть крінж?
– Я бачив багато відео з укриттів шкіл, де маленькі діти танцюють під «руханки”, які вигадав цей артист. І мені здається, що такий контент має бути, адже він теж не тільки розраджує малечу, але й допомагає трошки відволіктися від страшних моментів, які відбуваються навколо майже щодня.
– Трек «Фортеця Бахмут», знову ж, на твою особисту думку, — потрібна і актуальна пісня, чи «спекуляція» на темі війни, як сказав колись Женя Галич?
– Нещодавно ми з гуртом Антитіла виступали на різдвяному концерті YUNA в супроводі Національного президентського оркестру. Наші виступи були на початку програми. І за лаштунками я чув, як публіка прийняла, зокрема, пісню «Фортеця Бахмут». Це один з творів, який оспівує героїзм українського війська, і він вже посів чільне місце в літописі російсько-української війни. На мою думку, слова доречні, а виконання з оркестром тільки підкреслило потужність пісні, яка, судячи з коментарів на YouTube, вже підтримала тисячі наших громадян.
До речі, звертаюся до клавішника Антитіл Сергія Вусика: забери, будь ласка, свою зарядку від iPhone, ти забув її в гримерці.

Іван Марунич і пес Патрон (фото надане артистом)
– Ти не так давно казав, що оновив дані у «Резерв +» та готовий вирушити на фронт, якщо треба буде. Чи є у тебе страх перед можливістю опинитися на «нулі»? Адже багато хто зізнається, що відчувати тривогу — цілком нормально.
– Я маю честь з 2018 року виступати для захисників і захисниць у безпосередній близькості до лінії фронту, таких концертів вже понад дві сотні. Коли знаходишся серед найкращих і відчуваєш, що робиш корисну справу, то тривоги відходять на другий план.
Нещодавно переглядав фото і відео з виступів у Попасній, Бахмуті, Волновасі до повномасштабного вторгнення… Серце стискалося від розуміння, скільки нашому народу доводиться переживати трагедій. Але це розуміння має давати не зневіру, а навпаки, нагадувати ціну, яку ми вже сплатили, а тому і не можемо відступити.
Виступи для військових — особливі. На жаль, є вже багато точок на карті, де ми раніше були з колегами-артистами, а тепер ці місця або вже зруйновані, або тимчасово захоплені ворогом. Так чи інакше, музика допомагає оновитися бійцям, піднімає настрій і моральний дух. Приємно чути такі відгуки від солдатів та офіцерів. Як і в будь-якій іншій цивільній професії, музиканти також мають завжди бути готові змінити музичні інструменти на військові.

Іван Марунич регулярно виступає перед військовими (фото надані співаком)
– Що ти думаєш про періодичні рейди ТЦК на концерти? Бо через це, насправді, відміняється багато заходів: люди бояться і не купують квитки…
– Треба розуміти, що мобілізація — це одна з невід’ємних складових під час війни, тим паче такої, яка впала на наші плечі. І найкраще — це брати долю в свої руки: бути проактивним, тренуватися, знайомитися з військовослужбовцями, які можуть дати поради. Триває фаза війни, де кожен має знайти своє місце в цій боротьбі.
Звісно, є кричущі ситуації та «перегини» від представників центрів комплектування, але я знаю не один випадок, коли шлях у військо та оформлення документів відбувалися в зразковому виконанні. Тут, безумовно, треба взаємоповага між кандидатами у військо та представниками мобілізаційних центрів.
– Взагалі зараз концерти, виступи та фестивалі потрібні? Чи, як кажуть, «не на часі»?
– Упевнений, що культура зараз не тільки на часі, але й є одним із важливих чинників опору російській навалі. На побутовому рівні музика, живі концерти та вистави можуть надихнути, розрядити та перезавантажити людей у складні часи. На більш глобальному — важливо продовжувати наповнювати інформаційний простір нашим культурним продуктом. Бо щойно з’являються шпарини та ніші, в них миттєво заходить «альтернатива». І як ми бачимо іноді по чартах стрімінгів, на жаль, туди досі просочується російська музика. Шкода, що деякі українці до цих пір не зрозуміли важливість відмови від всього контенту, який створюється та поширюється країною-ворогом.
До речі, нещодавно занурився в тему, яка підтверджує ці тези. Наприклад, понад сто років тому, коли Українська народна республіка боролася за своє існування, навіть спеціально була створена Хорова капела, якій українські військові керманичі дали завдання їздити світом та поширювати українську пісню. Таким чином привертати прихильність світової спільноти. Так світ дізнався зокрема про пісню “Щедрик”, яка досі є ледь не однією з головних пісень Різдва у всьому світі. Зараз задачі не змінилися, але інструментів донесення побільшало. Давайте ними користуватися.

Концерт гурту KARTA SVITU (фото: Андрій Харламов)
– Ти є реально експертом з мемів. На які теми сьогодні ти б нізащо не жартував і не радив би жартувати, наприклад, стендаперам, які час від часу потрапляють у скандали через гумор про ЗСУ тощо?
– Приємно (сміється)! Хоча, звісно, я себе таким не вважаю. Просто іноді люблю бавитися у вигадування жартів. І саме тому, що це для мене хобі, то і професійним гумористам щось радити не берусь. Думаю, помилки колег вони враховують і самі розуміють, про що можна жартувати, а про що не варто. Жарт може як розвеселити людину, так і травмувати.
– Як гадаєш: чи має моральне право умовна співачка, яка постить ледь не щомісяця фото з відпочинку у Європі, співати про те, як важко українкам, які рятувалися від війни у 2022-му, за кордоном?
– Я радше не стану давати різких оцінок людям, які намагаються створити український контент, де б вони не були, розуміючи, що кожен пережив свій травматичний досвід…
– Твоє ставлення до Руслана Ханумака, Влада Ями і Олега Винника? Як думаєш, чи є у них шанс повернутися в Україну на ті позиції, які в них були до повномасштабки?
– Думаю, найбільша втрата, яку зазнали ці артисти, це те, що вони випали з українського контексту і навіть перестали бути учасниками українського культурного процесу. Адже на відстані неможливо зрозуміти, що відчувають наші люди, щодня перебуваючи під загрозою ракетного обстрілу, або переживаючи розлуку з близькими через війну.
До того ж, вважаю, що кожен український артист, який має змогу займатися своєю професією, а не (поки що) бути у війську, насамперед має підтримувати, виступати, співати, збирати донати для українських хлопців і дівчат, які вже вдягли військову форму. Зараз займатися творчістю заради розваги — значить абсолютно не розуміти нашу дійсність.
– Хто за час війни тебе найбільше розчарував, а хто навпаки приємно здивував?
– Ті, хто могли мене розчарувати, були в когорті тих, кому раніше не вдалось мене зачарувати — своєю творчістю, позицією та вчинками. Тож і процес «розчарування» для мене не був болючим, а в дечому навіть і закономірним.
Натомість ті артисти, з якими я товаришував до початку повномасштабної війни, в більшості не тільки чудово себе проявили, а й навіть здобули ще більшу повагу в моїх очах за свої дії. І насамперед це ті, з ким ми проїхали тисячі кілометрів на благодійних концертах: Олександр Положинський, Арсен Мірзоян (читайте інтерв’ю з Мірзояном у нас на сайті — Ред.), Злата Огнєвіч, Олег Собчук з гурту СКАЙ та інші артисти, які розуміють важливість бути не тільки хорошими музикантами, але і свідомими громадянами. Радий, що у нас є Бумбокс, YARMAK, ТНМК з хорошими піснями, які підкреслюють зміст вчинків авторів цих пісень.
– Чи є зараз конкуренція в нашому шоубізнесі? Існує думка, що більш «статусні» артисти не дуже раді появі нових та амбітних співаків й співачок, адже вони здатні стати популярними навіть без ротацій, завдяки соцмережам.
– Конкуренція — запорука розвитку. Цього року багато артистів зробили сольні концерти у Палаці спорту і всі вони були на високому художньому та технологічному рівнях. Окрім того, що в це складно повірити під час війни, це надихає інших митців прагнути робити свою роботу на високому рівні та покращувати якість шоу, виконання, візуалізацій.
Зараз недостатньо, щоб пісня залетіла в ТікТоці, треба розуміти, які кроки ти будеш робити з цим багажем далі. Тільки системна продумана робота з душею може в перспективі принести як творчі результати, так і бізнесові, якщо ми говоримо про професію. Тож можна тільки подякувати гуртам Океан Ельзи та Kozak System, Артему Пивоварову, Klavdia Petrivna та всім іншим артистам, які ризикнули зробити крупну форму і, як на мене, не прогадали.
– Колись ти співав на одній сцені з Віталієм Кличком. А з ким ще хотів би спробувати створити спільний трек?
– Дует з Кличком — це неодмінно була крупна форма, адже коли співаєш з двометровим чемпіоном світу з боксу, то виходить само собою масштабно. Але якщо тоді це був мемний прикол, то зараз я справді думаю про музичні колаборації та дуети.

KARTA SVITU і Віталій Кличко (фото: Ольга Йовенко)
У KARTA SVITU є пісні, які однаково доречно можуть пролунати в дуеті, наприклад, зі співачкою KRUTЬ (Марино, прочитай моє повідомлення в Facebook!), так і комедійні історії, що можна реалізувати з артистом, який асоціюється з гумором (Курган & Agregat, прочитайте моє повідомлення у Viber!).
У нас вже були цікаві та корисні колаборації: минулого року на дні народженні Василя Байдака було зібрано понад три мільйони гривень на Сили Оборони, а наш короткий виступ з ексклюзивними куплетами пісні «Пес Патрон» додав у скарбничку збору 45 тисяч за дві хвилини. Для мене це гарний показник, як гумор і музика конвертуються у хорошу справу.
– Ти ще у 2021 році освідчився своїй коханій. Чи не плануєте розширювати сім’ю?
– Ми вже зі Світланою трошки розширили сімʼю — позаминулого року у нас зʼявилася киця Орися. Причому це кішка з дуже підприємницькою рисою: десь за два тижні після її появи в нашому житті вона почала заробляти. За одну рекламну інтеграцію змогла забезпечити себе кормом на пів року. Я думав, що так буде завжди, але останнім часом чомусь її блогерський запал упав. Сподіваюся, вона візьме себе в лапи і продовжить приносити додатковий дохід нашій родині. А якщо серйозно, Орися — мій найкращий товариш. Я жайворонок, тож ми з нею часто пʼємо чай о 6 ранку.

Іван з кицькою Орисею (фото надане артистом)
– Назви свій топ-10 пісень, які слухаєш, і які надихають тебе сьогодні.
– Моя багаторічна любов — гурт Coldplay. Якщо виділяти одну пісню, то нехай це буде «A Sky Full Of Stars».
З відносно новенького подобається пісня Billie Eilish «BIRDS OF A FEATHER». До речі, ця співачка згадується в нашій пісні “З кожної праски!”, якою завершується альбом “Простір важливих речей”. Ну і раз в тій пісні згадується ще й Jamala, то давайте додамо в цей топ її пісню “Крила”. До речі, у нас теж є пісня “Крила”, якою альбом “Простір важливих речей” розпочинається (сміється).
Найкращою музикою для зимових свят вважаю композиції Френка Сінатри, зокрема пісню «Strangers In The Night».
Далі трошки швидше, просто перелічу треки:

Maroon 5 — «Goodnight Goodnight»
twenty one pilots — «Stressed Out»
P!nk — «TRUSTFALL»
LELY45 — «Потяг на Сімферополь»
O.Torvald — «В подушках»
Арсен Мірзоян — «Невчасна»

З кожною з цих пісень у мене є особисті історії, але нехай вони поки залишаться в секреті.
– Ти любиш кіно? Які фільми і серіали порадиш подивитися кожному?
– Планую подивитися другу частину “Гри в кальмара”, але з серіалами у мене туго. Намагаюся не починати перегляд затяжних історій, бо зазвичай стаю на роздоріжжя: якщо стає цікаво, то можу випасти на довгий час з робочих процесів, якщо ж нецікаво — можу пошкодувати про витрачений час. Тож, віддаю перевагу кіно.
Можу порадити фільм, який в оригіналі називається “Дитячі ігри”, а в нашій адаптації — “Закохайся в мене, якщо наважишся”.
А, ще згадав найкращий серіал всіх часів — “Альф” в адаптації телеканалу ICTV. Навіть зараз можу іноді починати ранки з серії про прибульця за кавою.
– Які твої найулюбленіші «місця сили» в Україні?
– Нещодавно впродовж декількох днів мені довелося побувати у прифронтовому містечку біля Покровська. Ми з колегами-артистами зайшли в деревʼяну кавʼярню, де нас радо привітала молода дівчина зі словами: “Як добре, що ви до нас завітали. Ми відкрилися всього три тижні тому”. Враховуючи, що до лінії фронту лише декілька десятків кілометрів, ці слова нас максимально вразили і нагадали, що оптимізм українців невичерпний.
Згодом, за декілька днів, я був біля Карпатських гір, надихався на новий робочий тиждень і зловив себе на думці, що мої місця сили можуть знаходитися будь-де в Україні: чи то в маленькій деревʼяній кавʼярні на сході, чи то біля величних українських гір. Усюди я відчуваю себе вдома, якщо поруч близькі за духом люди.

Іван Марунич і Дмитро Шуров на Донбасі (фото надане артистом)
– У тебе є улюблені жарти або меми про недолугих росіян?
– Нещодавно вийшов фільм «Битва мемів», який створила команда пабліку «Мемограм». Там згадується багато мемів за період повномасштабної війни, і навіть пояснюється з наукової точки зору, яким чином гумор триває нашу “менталку”. Центральним мемом, навколо якого побудований фільм, стала потужна фраза про «рускій воєнний корабль». Слова, сказані українським прикордонником з острова Зміїний у перший день повномасштабного вторгнення, дали сильний заряд українцям і віру, що навіть великому ворогу можна давати відсіч.

Читайте також велике інтерв’ю з народною артисткою Оксаною Пекун про позицію Софії Ротару щодо війни, зрадницю Таїсію Повалій та її сина, стосунки з чоловіком та виступи перед військовими.
Крім того, пропонуємо вашій увазі інтерв’ю актриси, зірки фільму «Конотопська відьма» Тетяни Малкової про життя на дві країни, різницю між українським та польським кіно та заробітки акторів в умовах війни.

Про життя та заробітки артистів в умовах війни, про зрадницю Таїсію Повалій та її сина, Софію Ротару та її позицію, стосунки з чоловіком та виступи перед військовими — в інтерв’ю РБК-Україна розповіла народна артистка України Оксана Пекун.

Естрадна співачка, чию пісню «Я така ще молода» чули майже всі, виступає на сцені вже понад 30 років. Пекун та її чоловік були співзасновниками програми «Фольк-music», яка відроджує українську пісню.
РБК-Україна розпитало зірку естради про ворожнечу в шоу-бізнесі, секрет міцних стосунків з чоловіком, необхідність бронювання артистів та зрадників, які забули про батьківщину.

– Оксано, як змінилося ваше життя протягом трьох років повномасштабної війни?
– Ну, як, напевно, і в усіх у нас в Україні. Воно змінилося не в кращу сторону, звичайно. Ми навчилися жити в війні. Ми навчилися жити в цих реаліях, в тривогах, і в тому, що ми виживаємо, можна так сказати, без світла. Як артистка я стала більше працювати на благодійних концертах. Хоча я завжди на них працювала, але це тепер стали концерти для наших військових, для наших переселенців, для наших людей, які живуть за кордоном.
– Щодо виступів за кордоном. Деякі артисти часто розповідають, що помічають велику різницю між слухачами тут, в Україні, і слухачами, скажімо, в Європі. А ви це помічали?
– Розповім вам ось що. На другий рік повномасштабної війни мене запросили на Великдень привітати наших українців, які живуть в Італії. І там було 400 наших переселенців з Запоріжжя, з Маріуполя, з Херсону, з Київської області, з багатьох наших міст. І вони саме в перші дні війни туди виїхали, їх прихистили там. Ви знаєте, я приїхала туди, виступала, дарувала цілий сольний концерт. І коли я почала співати, то позаду мене транслювали кадри. І люди дивилися на ці кадри — України щасливої, красивої. Ви знаєте, всі плакали. Я не знаю, як я себе стримала взагалі від сліз. І майже весь концерт я бачила сльозу в очах наших людей, тому що вони дуже сумують.
Хай там як, ви знаєте, комусь нема куди повернутися, у кожного різні обставини. Але в усіх — така тягуча любов, така туга за Україною, не передати словами. А тут, в Україні, люди дійсно звикли до цих реалій. Ми звикли жити в війні, звикли жити без світла, звикли до тривог. Ховаємося, йдемо в укриття, ніби все це буденним вже стало. Люди сприймають гарно концерти, але все одно, коли виходиш на сцену, ти бачиш спочатку тугу в очах, якийсь нерв, біль, а потім глядачі, почувши мої пісні, стають веселими, позитивними.

Оксана Пекун (фото надане співачкою)
– А як змінилися заробітки?
– Взагалі припинилися якісь фінансові надходження і більше дійсно вкладається та йде на благодійність. Коли приходять від держави якісь нам дотації — я завжди їх одразу перекидаю на допомогу Збройним силам України. А на рахунок прибутків… Які можуть бути прибутки зараз? Зараз це називається виживанням, розумієте? Це якісь кошти, які були заощаджені [використовуються].
І коли я даю концерти в Україні, то частина коштів віддається, звичайно, на ЗСУ. А інша частина йде на те, щоб просто жити, виживати. Поїсти, якийсь побут. Звичайно, артисту потрібні нові пісні, якийсь костюм. І всі ці кошти на костюми і саме на пісні я беру не з роботи на концертах, тому що їх немає. Це все ще якісь залишки.
– Нині з’явилося чимало артистів, які почали кар’єру за час повномасштабної війни. Є персони, які вас приємно вразили? Кого взагалі з українських артистів слухаєте?
– Мені дуже подобається такий молодий й талановитий хлопчик Сергій Лазановський. Мені подобається співачка Domiy. Це молода, талановита дівчина, вона мене просто вразила своїм голосом, своєю манерою. Я не знайома з нею особисто, не знаю, яка вона людина. Але я в її піснях відчуваю якийсь такий біль і красивий мелодизм. Ще мені подобаються пісні, що робить гурт The Hardkiss. Юля Саніна дуже талановита співачка, вона мене просто полонить своїм голосом. Люблю і гурт БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ.
– Нині артисти відмовилися від російської, але раніше все було не так. Ви шкодували, що колись переходили на російську?
– Я ніколи не задумувалась, якою мовою співати, і завжди співала українською. І це, може, для якихось проектів, які знімалися на телебаченні, було саме виключення. Мене просили записати пісню про війну. І там пісні на воєнну тему були, а вони всі були написані російською. І тільки зараз з’явилися ці душевні пісні українською, реальні пісні про наше сьогоденні.
Було запрошення на програму, мовляв, хочеш виступити — давай. І це було на каналі, де мені бажано було бути, бо всі його дивилися. Ну я і пішла на це, записала пісню. Дідусь мій загинув на Другій світовій війні, а тому для мене заспівати пісню воєнного часу в ті роки (це був початок 2000-х) було нормально.
А те, що люди співали російською мовою… Ну, це було загравання перед Росією, це було загравання перед грошовитими людьми, перед тими, хто робив ці концерти, тому що увесь шоу-бізнес ви самі знаєте, під ким був тоді. Майже всі якісь медіа — всі вони були під росіянами. Я скажу так. Просто люди пригиналися і кланялися перед Москвою. От і все. А я так не робила. Я просто робила своє. Я співала українською мовою, я робила свій репертуар і ніколи не кривила душею.

Пекун висловилася про артистів-зрадників (фото надане співачкою)
– Розкажіть про проект «Фольк-music». У 2018 році був великий скандал з «Суспільним», чим усе закінчилося? Нині нові випуски проекту виходять на вашому YouTube, але не на телебаченні. Чому?
– Так, вони не виходять на «Суспільному». Стався конфлікт. Прийшла нова команда, наші творчі думки не зійшлися. Там говорилося про те, що наші народні артисти, традиційна естрада, наші українські голоси, не мають бути на «Суспільному». Хоча я вважаю, що такого не має бути, це ж наші корифеї! Я вважаю, що такі артисти мають бути присутні в телеефірах. А мені сказали, що це «токсично». І навіть мені самій не дозволяли виконувати пісні.
І потім пішов конфлікт. У них було своє бачення програми, хоча ми були дуже раді спочатку, бо прийшли ж нові, мудрі, свіжі мізки, які хотіли оновити програму, зробити з нею сучасну картинку.
Так, картинка оновилася, але мене примушували говорити те, що я не хочу, те, що було в розріз з ідеєю нашої програми. Просто показувалося якесь псевдоукраїнське, а хотілося душі. А душі не було. Але це все розмови. Ті люди, які зробили це все, які, можна сказати, прикрили нашу програму, закрили проект, вони вже не працюють на «Суспільному».
Якщо хочете зробити — зробіть краще. Але вони нічого не зробили. Просто вбили. От і все. Але я не ображаюся. Я вже давно забула всі образи. І навпаки, просто переродилася, знаєте, як птах Фенікс, і живу теперішнім, сучасним. Я знаю, що програма «Фольк-music» не вмерла, вона живе і далі. Ми знімаємо своїми зусиллями, не виходячи на телевізійний простір. Ми зараз знаходимося у своєму YouTube-каналі, але в нас теж є перегляди непогані. Я думаю, що ми набираємо обертів.

Просто бабусі та старше покоління не так сильно дивляться ще YouTube. Розумієте? Більше середнього покоління, молодь. Але вже потрошку починають дзвонити та кажуть: «Ви знаєте, ми бачили вашу програму, ми теж хочемо взяти в ній участь». І я впевнена, що наша робота, наша любов до народної пісні зробить своє, тому що народне не можна вбити. Народне треба плекати, народне треба берегти, бо як ми не будемо пам’ятати своє, то ми не будемо народом, не будемо українською нацією.
– Після того скандалу якісь були пропозиції, щоб перейти на інші канали?
– Ви знаєте, я думаю, що я таки повернуся на «Суспільне», бо ця програма має бути саме на цьому каналі. Тому що хто, як не суспільство, має знати про свої проблеми, про свої пісні, про свій народ. А наша програма про народ, з народом і за участю українського народу. Як українці співають, плекають цю пісню, передають її з покоління в покоління. І коли ми знімали раніше програму, вона ж була як оцей швейцарський годинник — випуски виходили щотижня. У нас розписано було поїздки на три роки вперед. Можете собі уявити, який це був проект? І зупинити це все було великою помилкою.
Але знаєте, про що найбільше я шкодую? Я шкодую за тими людьми, які вже пішли з цього життя. Які несли в собі оці пісні. Оці бабульки, дідусі, оці берегині наші, в яких було по 100 народних пісень в голові народних… А їх вже нема. За 5 років їх стільки пішло, і вони не встигли передати це. А скільки б ми за 5 років могли зібрати пісень? Бо за 10 років нашої програми ми відновили півтори тисячі народних пісень, про які мало хто знав.

Пекун з колегами (фото надане співачкою)
– На вашу думку, в українському шоу-бізнесі взагалі існує справжня дружба?
– Якщо це не зав’язано на грошах, а зав’язано на стосунках, то, звичайно, вона є. Я іноді можу висловити свою думку, і іноді те, що я говорю, обертається проти мене.
На початку кар’єри, коли я приїхала тільки до Києва, я отак ділилася своїми враженнями з колегами, а потім чую, щось таке повертається до мене і вже не так, як я говорила. Тому й не люблю плітки та не люблю, коли мене обговорюють. Я вирішила просто мовчати, щоб не було ніяких конфліктних ситуацій. Тому посміхаюся і залишаюся сама собою.

– А є колеги, з якими у вас не склалися стосунки від слова взагалі?
– Ні, в мене такого немає. Ні з ким у конкретних конфліктах не була. Якщо я бачу, що якась персона пихата, а у нас таких вистачає на естраді, то коли вона зустрічається зі мною навіть в гримерці, я намагаюся не лізти в очі та просто толерантно вітаюся. Запитаюся, як зазвичай роблять приятелі. Поговорю. Але якщо людина не хоче спілкуватися — то я в очі не лізу. Я відверто та щиро несу позитив.
А є люди, які не хочуть цього. Вони не хочуть ні з ким бути навіть у гримерці. Вони собі вимагають окрему гримерку, щоб нікого не бачити, ні з ким не розмовляти.
– Що ви думаєте про таких артистів, як, наприклад, Таїсія Повалій? Ми маємо просто про них забути, чи мусимо нагадувати нашому суспільству, що ці люди — зрадники?
– От як кажуть: не створюйте собі кумира. А ми колись такого кумира створили. Але ми ж не знали, яка вона. Можливо, це гроші зробили з нею таке. Вона дійсно дуже талановита, але вона не щира сама з собою. Мені здається, цей вчинок вона зробила тільки заради якогось фінансового щастя.
Ми маємо знати, які є підлі люди, які просто знехтували своєю батьківщиною і тим, що та батьківщина їм дала. Як її люди любили, як на її концерти ходили! Я знаю прихильників її творчості, які просто зараз плюють їй у слід.
Але знаєте, у нас є артисти, які були за кордоном і теж сказали, що «ця війна мене не стосується». А потім повертаються в Україну і дають далі концерти…

Пекун сказала, що думає про Винника (фото надане співачкою)
– Ну, до речі нещодавно Олег Винник анонсував концерт в Польщі, перший за час повномасштабної війни, а потім його переніс. Такі артисти, як він, згодом зможуть повернутися в Україну?
– Як було раніше — вже ніколи не буде. Звичайно, є люди, які його люблять і досі. Він талановитий хлопець, але теж, можливо, не подумав, коли так вчиняв. Ну, Бог його розсудить. Я не можу судити людей. Кожен відповідає сам за свої вчинки. Я відповідаю за свої. Я не поїхала за кордон, не втікла.
Був момент, коли я поїхала на благодійний концерт в Італію і так сталося, що мій чоловік потрапив в лікарню через нещасний випадок. Приїхавши на три дні, ми залишилися на пів року… І щодня я дуже хотіла повернутися в Україну, додому. І ми повернулися, і я щаслива. Попри всі ці тривоги, свій страх.
Я тут потрібна, і я тут. Тому я просто відчуваю свою місію, а хтось не відчуває. Хтось хоче бути в теплі, спокої та не знати тривог. Хтось хоче бути просто артистом, не знати про проблеми держави. Але не можна бути осторонь від соціуму, в якому ти живеш.
– Щодо Повалій. Її син, який перебуває за кордоном, намагається врятувати майно своєї мами, яке в Україні, від конфіскації. На вашу думку, діти зрадників мають відповідати за вчинки батьків?
– Я думаю, що він не має відповідати за вчинки батьків. Тому що дуже багато родин роз’єдналися через війну. Батьки живуть там, наприклад, в РФ, а діти живуть тут. Або навпаки: батьки тут живуть, а діти там. І сім’ї розвалилися. Вони просто роз’єдналися в думках, в житті. І цькувати Дениса за те, що в нього мати така…
Я не знаю, яка в нього думка з приводу повномасштабного вторгнення і війни, але сподіваюся, що він проти РФ. Напевно, діти не відповідають за вчинки батьків. Це було при Радянському Союзі — діти відповідали, батьки відповідали, всі страждали за це. Ми живемо в інший час.

Пекун та Ротару (фото надане співачкою)
– Нині ви перетинаєтеся за Аурікою Ротару, виступаєте на спільних концертах. А чому Софія Михайлівна не виходить на сцену?
– Ми дружимо, спілкуємося. Але я навіть не знаю. Я не лізу в чужі сімейні проблеми. Але звичайно я замислювалася, чому вона не виступає. В Ауріки я цього не запитувала, я дуже її поважаю. Для мене вона, можна сказати, взірець такої м’якості, ніжності, таланту. Вона дуже мелодійна, красива душею людина. І якогось там бруду не треба.
А от Софія, як мені здається, має дуже великий тягар слави. Може, вона просто відсторонилася, просто пішла на відпочинок. Хоча, можливо, з часом ми побачимо її. Я знаю, що вона багато зробила на початку війни. І Ауріка, і Софія дуже багато донатили.
Мене, до речі, запросили на концерти спільні з Аурікою, благодійні виступи. Ми будемо збирати нашим хлопцям на РЕБи, на «Мавіки». Дуже багато зараз буде цих концертів, ближче до весни. Тому що ми розуміємо, що без нашої допомоги, без допомоги звичайних людей, волонтерів, а ми, можна сказати, такі мистецькі волонтери, захисникам важко.
– А що ви думаєте про бронювання артистів-чоловіків?
– Я підтримую, тому що, це — кров нашої нації. Це талановиті митці. Я розумію, що воювати мають всі. Я теж колись сказала, що якщо треба, то піду захищати Україну, бо непогано стріляю. Але вже є такі таланти, які загинули, яких ми ніколи більше не повернемо. Хоча й кажуть, що настане такий час, що ми всі підемо, і жінки підуть воювати… Тому ніхто не застрахований. Але я б берегла цвіт нації. Берегла би тих, хто є талантом. Хто продовжить цей квіт нації. Хоча мені кожного шкода. Мені шкода звичайну людину, всіх.

Оксана Пекун з чоловіком (фото надане співачкою)
– Ви дуже багато років живете з Володимиром, вашим єдиним чоловіком. У чому секрет ваших стосунків? Чи були якісь притирання на початку, або якісь кризи протягом життя?
– Притирання були. Коли ми переїхали до Києва жити. До цього я жила з мамою. І мама завжди допомагала, готувала, зустрічала мене з концертів. І знаєте, я таку опіку відчувала. А тут, я переїхала до Києва: маю створити сімейне вогнище, побут, а ще й смачно годувати чоловіка. Трохи було складно. А ще у кожного свій характер. А я ще не знала, що ж Володя любить. Я намагалася підійти і так, і так. Але ми працювали над цим, вчилися.
24 грудня була річниця нашого знайомства. Ми з ним познайомилися 30 років тому. Це такий великий вже період. Володя ніколи не дозволяв собі якось мене образити. Напочатку він, звичайно, дуже придивлявся, як же я з іншими чоловіками себе поводжу. Я ж симпатична, весела, позитивна, фліртую. Ну а як без флірту? Бо це нормально для артистки. Але насправді я можу посміятися, пограти на публіці, але я ніколи не зроблю щось йому в образу. Я завжди з ним, люблю його. Все треба обговорювати, навіть якщо ви дуже сильно посварилися. Навіть якщо це страшна образа. Треба сісти і поговорити. І одразу легше стає.
Ми говоримо в один голос. Можете собі уявити? Це значить, що ми думаємо однаково. Я дуже вдячна Богу за те, що він нас звів. Ми в одній, можна сказати, каші варимося. Це кайф, коли ти на роботі не працюєш, а просто цим живеш.
– Багато жінок з дітьми виїхали за кордон, а чоловіки лишилися в Україні. На вашу думку, реально зберігати теплі почуття і стосунки на відстані?
– Це дуже складно. Це має бути дуже сильна любов. Це має бути реально, як в мене в пісні — «Без тебе я половинка». Це можливо, коли люди дійсно не можуть один без одного, тоді вони не втрачають цих стосунків. Я бажаю всім, щоб вони не розходилися, щоб дочекалися. І яке це щастя буде, коли вони воз’єднаються вже після того, як ми переможемо.

Пекун розповіла, що їй кажуть військові (фото надане співачкою)
– А що ви мрієте зробити після перемоги?
– Напевно, я буду і сміятися, і плакати, і обійматися, і… Я буду жити. Накрию гарний стіл, шампанського точно вип’ю за таке діло. І поїду обов’язково на концерти до наших військових. Бо це найцінніші моменти життя. Тому що коли ти бачиш їхні очі — це щось неймовірне. Тому що вони віддають найдорожче. І ти приїжджаєш, особливо коли вони на ротації, в них такий погляд тягучий, такий глибокий, в ньому стільки болі. І вони просять: «Не співайте нам сумних пісень, співайте нам веселе». Вони хочуть про любов і щасливе. І коли ти бачиш ту усмішку на їхніх обличчях — це щастя. Це, знаєте, як кажуть, іншої зарплати не треба.
– Про що ще кажуть військові?
– Дуже багато вони розповідають про несправедливість. І ми всі знаємо про це. Я іноді заплачу, а вони кажуть: «Боже мій, не плачте, ви знаєте, що ми в вас є, не думайте про погане». Дуже багато є таких вмотивованих хлопців, які з самого початку війни, з 2014 року, і вони воюють.

Також читайте інтерв’ю з Арсеном Мірзояном, який розповів про стосунки з дружиною, бронювання зірок та бажання долучитися до війська.

Про розвиток українського виноробства, вибір якісного вина в магазині без особливих знань, маркетингові види алкоголю, правильні келихи для вина, вибір алкоголю на новорічний стіл, різницю між ігристим вином і шампанським та як уникнути похмілля на ранок в інтерв’ю РБК-Україна розповів винний експерт Роман Ремеєв.

Незадовго до початку повномасштабної війни українська виноробна галузь почала активно розвиватися. У 2019 році українське ігристе вино увійшло в 10 найкращих на конкурсі London Wine Competition.
За два роки, у 2021, Україна привезла 29 відзнак з конкурсу Decanter World Wine Awards 2021 у Лондоні. Це стало ще одним свідченням репутації України як виноробної країни.
Крафтові виробники не стоять на місці: з’являються нові імена, нові смаки та підходи до вирощування винограду. Наприклад, цього року в Україні створили найвищий виноградник над рівнем моря – 500 метрів – у селі Кваси на Закарпатті. Разом із виноробством розвивається й винна культура населення.
З чого почати знайомство з вином, шампанським та ігристим, що вибрати до новорічного столу, як вдало поєднувати алкоголь зі стравами та як не відчувати похмілля на ранок читайте в інтерв’ю РБК-Україна з винним експертом Романом Ремеєвим.

Це скорочена версія нашої розмови. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Чи модно, на вашу думку, зараз розбиратися у вині?
– Звісно, тенденція висхідна, і це факт. Тому що ми всі реагуємо на зовнішній світ. В Америці, в Європі, в Азії вино починає сильно розвиватися, як культура. Тому, звісно, до нас воно також трошки доходить.
– В Україні з’являється зараз багато виробників. Зокрема, закарпатське вино виходить на свій пік. Як зараз, на ваш погляд, розвивається винна культура в Україні?
– Вона, звісно, на початковому етапі, але є тенденція до зростання. Вони (винороби — ред.) роблять правильні речі, бо колись головною проблемою для українського виноробства було те, що дуже великі бренди лобіювали певні законодавчі рішення, що не дозволяло маленьким брендам створювати своє вино.
Потім ця ситуація змінилася, почали з’являтися класні, нові, амбітні, молоді, готові ризикувати винороби. Але, звісно, з певних причин зараз все сильно пригальмувалося, тому я не можу сказати, що зараз є якийсь бурхливий розвиток.
Але ми хоча б не зупинилися, і одна з таких причин, чому не зупинилися, тому що створився певний попит на українське вино в Європі, з’явилися українські експортери або імпортні компанії в країнах Європи, які щось привозять, щось продають.
Я знаю, що у класних українських виноробень проблем з продажами немає, тобто тенденція хороша.
– У нас немає перекосу на попит на міцніший алкоголь?
– На жаль, економічна ситуація в країні не така стабільна, тому це не мотивує розбиратися у вині, інвестувати більше коштів у цей напрямок. Тому, звісно, я думаю, що за масовістю міцний алкоголь забирає найбільшу частку.
Але потрохи люди просто перестають пити, або стають пити менше. І для того, щоб знайти якусь альтернативу, шукають менш міцні алкогольні напої. Тому я сподіваюся, що міцного будуть пити менше, ніж колись пили, хоча міцний алкоголь більш доступний і більш ефективний, на жаль, в якомусь сенсі.
Якщо в цілому, міцний алкоголь все одно лідирує. Але якщо казати про правильні тенденції, то я думаю, що вино буде з’їдати цю частку, бо люди хочуть переходити на щось менш агресивне.
– На що нам орієнтуватись, щоб придбати смачне вино в магазині?
– Знаєте, на що більшість орієнтується і ви, я думаю, також? На етикетку. Вона повинна бути такою, яка нам сподобається. Це перше, на що ми реагуємо. Друге, звісно, цінник.
Коли не вистачає знань про вино, про сорти винограду, про регіони, ми обираємо навмання або шукаємо спеціаліста, якщо ми у винному магазині, який допоможе вибрати те, що нам потрібно. Це єдиний спосіб більш-менш нормально обрати.
Якщо у вас нема винного спеціаліста і ви не в спеціальному місці, а вам треба хоч якось це зробити, то два варіанти: або ви повністю ризикуєте, або використовуєте застосунки на телефоні.
Ви скануєте етикетку та отримуєте інформацію про вино, а найголовніше, ви бачите коментарі людей, які пили це вино. Це достатньо модерновий підхід до того, як себе не обманути або вибрати те, що вам буде подобатись в магазині, де немає винного спеціаліста.
– Якщо орієнтуватися тільки на маркування «сухе», «напівсухе», «напівсолодке», чи говорить це щось про смаки взагалі?
– Є міф про те, що напівсолодкі та солодкі вина – це погані вина. Це не так. Це різні категорії суто за смаком і кількістю цукру. Якщо вам подобаються більш солодкі вина, ви берете напівсолодкі або солодкі. Якщо вам подобаються сухі вина, то ви іноді можете дозволити собі напівсухе, але будете брати здебільшого сухі вина.
Кількість цукру не є ознакою якості вина насамперед. Але недоліки солодкого й напівсолодкого вина полягають у тому, що коли ви п’єте їх із солоною їжею, то це частіше за все несмачно. Тому що солона їжа робить солодке або напівсолодке ще більш солодким через поєднання смаків.
А через те, що ми здебільшого їмо солону їжу, то сухе вино пасує більше з точки зору базових смакових поєднань. Я про те, що краще не бути снобом, а пити те, що подобається. І тільки в той момент, коли у вашій голові з’являється зацікавленість в тому, яке ще вино є, ви пробуєте далі.
Тоді через зацікавленість ваш шлях розвитку та інтеграції в культуру вина проходить природно.

Поєднання білого вина з рибою, а червоного – з м’ясом є класичним і безпрограшним (фото: РБК-Україна)
– Чи можете ви назвати сорти або позиції, які є суто маркетинговими?
– Чесно кажучи, мало таких позицій існує. Тобто це треба називати дуже конкретні бренди. Але кожен продукт, який продається, повинен мати вплив або природного, або цілеспрямовано маркетингу. Звісно, великі компанії та бренди мають маркетологів, мають бюджети, мають можливості зробити так, щоб ви дізналися про цей бренд.
Ви знаєте про просеко. Ви ж дізналися про нього не просто так. Тому що Італія має надію, що про просеко дізнаються всі, почнуть його купляти. Податки будуть надходити в їхню країну, тому вони вкладають гроші в розвиток не виробника просеко, а категорії просеко.
Далі всередині починається внутрішній маркетинг. Бренд бореться за свою аудиторію. Але сама категорія розвивається, продається й промотується. Тож, це просто нормально.
Є більш популярні речі. Чи можна назвати їх маркетингом? Ні, це просто історія про те, коли в якусь категорію вклали гроші, тому що знали, що вона отримує відгук від споживача.
Так було завжди з ігристим вином, не тільки з просеко, і це абсолютно нормально. Так було з шампанським спочатку, як з цілою категорією, яке ми чомусь думаємо, що треба відкривати на Новий рік. Чому в голові є цей патерн? Тому що нам його певним чином вклали. А потім шампанське стало дорогим, недоступним для багатьох, з’явилися більш альтернативні позиції.
– Розкажіть, як форма келиха впливає на смак вина та які вибирати.
– Щоби збагнути, наскільки келих важливий, візьміть вино й розлийте його в три різних келихи. Ви дуже швидко зрозумієте, що аромати різні. Можна буде зробити вже практичний висновок, що келих, його форма, вага, товщина сильно впливають на те, як ви будете відчувати вино.
Вдома, я вважаю, треба вибирати один універсальний келих, який буде підходити під все. Тоді у вас ніколи не буде проблем. Він має вигляд подібний до тюльпана. Він не маленький, достатньо великий. У нього стандартна форма, тому в ньому вино проявляється правильно, чітко і рівно. Класно, коли вина десь 125 мл у келисі.

Для домашнього використання найкраще придбати один вид тюльпаноподібних келихів (фото: РБК-Україна)
– Як правильно тримати келих?
– Головне – не тримати за келих за основну частину, тому що ви залишаєте відбитки та нагріваєте вино теплом своїх рук.
– А що скажете про кагор як вино? Чи можна його вважати взагалі хорошим? У моїх очах у нього не дуже хороша репутація, якщо по-чесному.
– Категорія «каор» — це історично французьке вино, яке є там до сьогодні. І це апелясьйон (юридично визнане і захищене географічне зазначення, що використовується для найменування місця вирощування винограду для вина, сиру, масла тощо, а також для географічно-брендованого маркування самих продуктів — ред.), який називається Каор, де роблять сухе червоне вино, вирощують сорт винограду Мальбек, який там називається «Кот» з додатком Мерло.
У нас кагор саме з певних історичних причин склався як категорія солодкого, насиченого, кріпленого вина. Чи є воно апріорі поганим? Ні. А тепер шукаймо в категорії кагорів щось якісніше і навпаки.
Якщо ви йдете в магазин, берете пляшку за 50-80 гривень, розраховувати на те, що ви отримаєте якісний продукт, даремно. Якщо ви підвищуєте цінову категорію, розумієте, що є виробники, які намагаються зробити це ж вино більш якісно, то чом би й ні?
Є альтернатива з Молдови, яка називається «Пастораль». Є певні українські виноробні, які роблять якісніші кагори. Тому казати, що пити солодке вино кріплене – це несмак, неправильно, якщо це подобається людям.
– З чим новорічним поєднувати кагор?
– На Новий рік його не купують.
– Але все-таки, якщо хтось хоче.
– Все дуже просто. Шоколад і шоколадні десерти, солодка випічка. Це можуть бути горішки, сухофрукти. Ось і все. Головне правило в таких історіях – це те, що вино повинно бути солодшим за десерт і тоді воно більш-менш нормально балансує.
– Пропоную інтерактив. Я називаю страву з новорічного столу, а ви назвіть, яке вино до неї пасувало б. Олів’є з лікарською ковбасою.
– Сухе, ігристе вино або шампанське. Чим менше цукру, тим краще.
– Крабовий салат.
– Крабовий салат схожа історія, але тут можна взяти біле сухе вино з відносно високою кислотністю, але більш щільним тілом. Це може бути якісніше Піно Гріджіо, і це буде окей.
– Холодець.
– Знаєте, що можна до нього подати? Я б спробував мозельське або ельзаське вино, сухе. Навіть друге було б цікавіше, тому що в нього більше тіла і висока кислотність. Тому було б класно.
– Фаршировані яйця.
– Знову повертаємось до шампанського. Якщо будуть гриби, то воно буде доросліше, буде цікавіше.
– І новорічний десерт Наполеон.
– О, це штука, яку я поєднував би з солодкими мускатами півдня Італії. Там є така категорія Пасіто, от я б і звідти щось взяв.
– Романе, ви говорили, що часто люди обирають алкогольні напої, дивлячись на цінники. От ми зараз буквально дивимося на цінники. Стоїть вино за 520, 740 і за 1 500 гривень. Чи варто мені орієнтуватися на ціну, щоб вибрати смачне вино?
– Правильне питання, тому що ви сказали смачне чи не смачне. Смачне –винятково для вас. Тож, наша ціль обирати не за ціною, а за смаковою категорією.
Я не повинен давати вам щось за 1 000-1 500 гривень. Майже завжди це не так працює. Я спочатку дізнаюся, що вам подобається в цілому, і там буду вибирати або щось простіше, або щось складніше.
Дуже часта помилка людей, які починають свій шлях у вині, що вони думають: «Так, я зараз візьму за 1 500, і буде супер смачно». Ні. Спочатку треба зрозуміти, що саме для вас смачно. І тоді рухатись залежно від категорії.
Тому якщо ставити питання, чи важлива ціна, якийсь абсолютний мінімум важливий, але якщо ми вже зайшли в категорію, то більше-менше – це тільки тоді, коли ви відчуєте різницю.
– Яка різниця між ігристим вином і шампанським?
– Ігристе вино – це категорія. Ігристе може бути з Франції, Австралії, Німеччини, України тощо. Якщо ми кажемо «шампанське», то це категорія в окремій країні, в окремому регіоні, виготовлене за окремими правилами, щоб мати право називатися шампанським.
Якщо воно зроблене в регіоні Шампань, у Франції, але з порушенням загальних правил, це буде ігристе вино, або якась своя назва.
Така ж історія з просекко. Ми не можемо в Україні купити українське просекко. Тому що просекко – це захищена італійська категорія.
– Тоді як в СРСР могло існувати «радянське» чи «артемівське» шампанське?
– Не знаю, чи існує взагалі таке зараз. Деякі виробники не хочуть працювати за правилами ЄС, пишуть на етикетці те, що захочуть. Тобто вони порушують правила Євросоюзу, коли пишуть «шампанське». В Україні воно може мати свою назву.
Є приклад українського винороба з Ізмаїлу. Він шукав назву для свого ігристого вина, і він не може називати його шампанським, тому вигадав, що воно буде називатися «бісер». Йому подобається. Це його право.
Так може зробити кожна категорія або регіон, але писати «просеко», «шампанське» і тому подібне на етикетках – це обман.
– Існує також стереотип, що від шампанського на ранок болітиме голова. Чи це правда та як вибрати таке, від якого не болітиме голова?
– Є люди, в яких вуглекислий газ з алкоголем, тим паче якщо це ігристе солодке вино, викликає головний біль. І, на жаль, немає інших варіантів, окрім як не пити. Можна пити «тихе вино» (не ігристе, без бульбашок — ред.) І все буде окей. Тому тут, на жаль, якщо ви відчуваєте, що це не ваше, то це не ваше.

На ранкове похмілля впливає не якість алкоголю, а його міцність і кількість (фото: РБК-Україна)
– Чи впливає якість алкоголю на похмілля?
– Якщо ми залишимось лише на вині, приберемо міцний алкоголь, то якість по суті не дуже впливає. Є вино, яке для мене не існує. Це умовно якісь пакетовані напої по 50 гривень. Я туди навіть не заходжу.
У мене є порада: якщо ви поки фінансово не готові інвестувати в пляшку вина за 200 гривень, купуйте пиво чи сидр, щось, що буде у своїй категорії якісним, а не поганим в категорії вина. Я так завжди робив і буду робити, якщо в мене обмежений бюджет.
Якщо в когось вино буде за 3 000 гривень, а в мене – за 200 гривень, боліти голова в нас буде однаково, якщо це одна категорія вина по алкоголю. А ось далі можна вибирати, як зменшити похмілля.
Насамперед якщо вино сухе, то це краще, тому що з цукром і алкоголем організму набагато складніше себе поводити, ніж просто з алкоголем.
Якщо ви хочете менше похмілля, то треба вибирати вина з нижчою кількістю алкоголю. Що червоні, що білі.
А далі не треба поспішати. Ви не можете пити швидкими ковтками. Тому це треба робити більш розмірено, і тоді вино буде надходити в організм не так швидко й оброблятися також буде легше.
Крім того, треба їсти, це також буде допомагати. Не пийте на ніч. О 19 ви сіли за вечерю, до 21 попили, а далі перейдіть на воду.
– Чи потрібно пити воду між келихами вина?
– Так. Чим більше, тим краще буде вам. Вона розбавляє. Ви просто вип’єте менше вина, якщо будете пити воду, повірте мені.

Нагадаємо, що раніше у нас вийшло інтерв’ю з лікарем-ендокринологом і дієтологом Катериною Толстіковою про народні методи лікування, «помолодшання» хвороб, самолікування, прийом БАДів і вітамінів та переїдання на свята.
Читайте також інтерв’ю РБК-Україна із главою УГКЦ, Верховним архієпископом Києво-Галицьким, Блаженнішим Святославом про те, як повномасштабна війна змінила українських вірян, стосунки з українською владою, Папою Франциском і ПЦУ, загрози від московського православ’я та новий календар.

Абсолютний чемпіон в суперважкій вазі Олександр Усик опублікував народний гімн «Битва за світло» в підтримку українських рятувальників, енергетиків ДТЕК та Сил ППО.
Українській боксер опублікував гімн на своїй сторінці в Instagram.

«Пісня, яка обʼєднала українців. Наш з вами народний гімн битви за світло. З безмежною повагою за ваш бій — ДТЕК, ДСНС, Повітряні сили», — написав Усик.
У створенні цієї композиції, яка народилась в рамках флешмобу протягом тижня до бою, взяли участь відомі українські артисти: Monatik, Надя Дорофєєва, Юлія Саніна, Onuka, Kazka, Otoy, Lida Lee, Dakh Daughters.
Крім того, до гімну долучився колишній Прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон.
Основою для гімну стали звуки ударів Усика, які доповнюють робота українських ППО, рятувальників та енергетиків. Ключовим мотивом гімну стала українська народна пісня «Ой на горі та женці жнуть».
Анонс флешмобу в соц. мережах за добу набрав понад 3 млн переглядів.
Нагадаємо, Олександр Усик разом з ДТЕК створив ініціативу «Битва за світло» мета якої привернути увагу світової спільноти до обстрілів української енергетики.
Цієї осені вийшов документальний фільм «Битва за Світло», присвячений героїчній роботі українських енергетиків, рятувальників і бійців ППО. Олександр Усик також взяв участь у зйомках фільму, демонструючи свою підтримку тим, хто бореться з наслідками енергетичного терору.

Відомий український ресторатор, власник мережі ресторанів в Україні та за кордоном, засновник GastroFamily Дмитро Борисов зробив важливу заяву про свій бізнес та долю усіх своїх ресторанів. Також він звернувся до українців з важливими словами.
Що повідомив українцям ресторатор Дмитро Борисов, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на його сторінку у Facebook.

Український ресторатор, засновник та власник мережі «Сім’я ресторанів Дмитра Борисова» повідомив, що йде з бізнесу.
«Завершення важливого етапу та новий старт. Друзі, я хочу поділитися з вами важливим. Сьогодні я завершую один із найзначущіших етапів свого життя, пов’язаний із ресторанним бізнесом, і з вдячністю відкриваю двері в нове. Я хочу розпочати цей шлях із вдячності та прощення. Я прошу вибачення у всіх, кого міг ненавмисно образити за ці непрості останні роки», — написав Дмитро Борисов.
Також він звернувся до своєї колишньої дружини та партнерки у бізнесі Олени Борисової.
«Особливу вдячність хочу висловити своїй партнерці Олені Борисовій. Олено, дякую тобі за те, що, попри всі події останнього часу, ти залишаєшся неймовірною людиною. Весь ресторанний бізнес Дмитра Борисова, нині GastroFamily, тепер повністю належить і керується Оленою Борисовою. Я передаю їй усі права на бренди та заклади, які ми створили разом», — повідомив бізнесмен.
Він пояснив, яку участь буде тепер приймати у бізнесі та що буде з ним далі.
«Відтепер я залишаюся лише в ролі пасивного партнера та співінвестора, не беручи участі в жодних стратегічних або операційних питаннях. Я дякую Олені, нашій команді, нашим партнерам, франчайзі та кожній людині, яка протягом 15 років разом зі мною розвивала цей бізнес. Ви робите щасливими тисячі людей, які відвідують наші заклади», — додав ресторатор.
Наостанок він ще раз попросив вибачення у всіх, а також у самого себе. Ще ресторатор додав, що буде робити далі.
«І наостанок я хочу подякувати собі. За кожен день, наповнений працею, творчістю та вірою в себе. За кожну мрію, втілену в реальність. За натхнення, яке вело мене під час створення кожного ресторану. І за те, що знайшов мужність відпустити те, що ще недавно було моїм життям і роботою. За те, що визнав свої помилки й прояви власного его, яке часом заважало мені дивитися ширше. Я прошу вибачення у тих, кого це могло зачепити. І я прощаю себе за це, адже тепер цей досвід мотивує мене на створення нового, натхненного та важливого. Попереду — нова історія. Дякую», — написав Дмитро.

Ресторатор Дмитро Борисов (фото: facebook.com/DimaBorisovRestorator)
Що відомо про Дмитра Борисова
Народився 19 травня 1980 року у Києві. На початку кар’єри працював у рекламному бізнесі й у 16 років став виконавчим директором. Свій перший ресторан відкрив у 2009 році.
У період з 2010 по 2022 роки відкрив понад 80 ресторанів і почав продавати франшизи своїх ресторанів по всьому світу — під маркою «Сім’я ресторанів Дмитра Борисова», яка зараз також включає власний кейтеринг та освітню платформу.
З 2014 по 2014 був одружений з українською рестораторкою Оленою Борисовою. У шлюбі народилося 7 дітей: Данила, Демид, Борис, Йосип, Ілля, Катерина та Лідія.
Також Борисов працював на телебаченні — вік кулінарні шоу на різних каналах, у тому числі й кулінарну рубрику разом з Русланою Писанкою у шоу «Твій день».
В січні 2024 року Олена Борисова повідомила, що вони з Дмитром офіційно розлучилися. Вона додала, що на спільний бізнес це ніяк не вплине — ресторани будуть відкриватися, надавати робочі місця та сплачувати податки.

Раніше ми писали про те, що відома українська ведуча розлучилася після 12 років шлюбу.
А ще розповідали про те, що футболіст Пятов підтвердив розлучення з дружиною, яка народила йому чотирьох дітей.

Не поспішайте розповідати дитині про те, що Діда Мороза, святого Миколая або Санта Клауса не існує. Оскільки археологи знайшли могилу християнського епіскопа, який свого часу й надихнув людство на створення легенд.
Ким був справжній Санта-Клаус, де він був похований та які цікаві речі з’ясували археологи про святого, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Metro.

Під час розкопок у старовинній церкві в Туреччині був знайдений саркофаг, у якому вважається вперше й був похований святий Миколай, християнський епіскоп, який надихнув на легенди про сучасного Санту та Діда Мороза.
Цей вапняковий саркофаг завдовжки шість футів був знайдений на глибині 6 футів у двоповерховій прибудові церкви Святого Миколая в Демре, Анталія в Туреччині. Довгий час саме це місце вважалося місцем останнього спочинку святого, а розкопки тривали аж з 1989 року.
«Той факт, що ми знайшли саркофаг біля церкви, де, як вважають, знаходиться його могила, може вказувати на те, що це справді священна територія, яку ми шукали. Це вагоме археологічне підтвердження історичних джерел щодо місця поховання Святого Миколая», — розповіла доцент Університету Хатай Кемаля, археолог Ебру Фатма Фіндик.
Зараз дослідники намагаються знайти напис на саркофазі, який би допоміг прояснити вміст поховання та дозволив би визначити точний період, з якого воно датується.
Крім того, вченим вдалося дістати череп, який ймовірно належить святому, і це допомогло фахівцю з реконструкції обличчя Сіцерону Мораесу відтворити обличчя святого. Деякі фото він зробив без бороди, а деякі з бородою.

Реконструкція обличчя Святого Миколая (фото: ortogonline)
Варто додати, що реконструйоване обличчя за допомогою сучасних технологій, виявилось дуже схожим на старовинну гравюру Санта-Клауса, яка була зроблена ще у 1863 році.

Реконструкція обличчя Святого Миколая (фото: ortogonline)
Святий Миколай був ченцем, який народився близько 280 року нашої ери в Патарі, на території, яку ми зараз називаємо Туреччиною. Його милосердя та щедрість були широко поширеною легендою, і він став покровителем дітей, а також важливою фігурою в ранньому християнстві.
Про його життя відомо дуже мало. Вважається, що тіло було ексгумовано в 1087 році, а його кістки та череп викрали та вивезли до Італії моряки, щоб захистити їх від загарбників і підвищити релігійний профіль свого міста як місця для паломників.
Останки були поховані у місті Барі, в базиліці Сан-Нікола. Деякі частини нібито перевезли до Венеції. Однак не всі вчені погоджуються з цією історію та вважають, що останки святого Миколая так і залишилися похованими в Анталії.
Згодом повага до відомої фігури та легенди перетворили святого Миколая на Санта Клауса та Діда Мороза — веселого бородатого дідуся, який став символом різдвяних свят та приносить подарунки.
До речі, назва Санта-Клаус пішла від голландського прізвиська святого Миколая — Сінтер Клаус.
На території Європи День святого Миколая (Сінтер Клауса) відзначають 6 грудня — у день, який вважається датою смерті святого. У 18 столітті історія святкування попала в газети й відтоді свято стало швидко поширюватися по всьому світу.

Раніше ми писали про те, що найдавніші поселення у світі могли виникнути в Україні, а не Месопотамії.
А також ми розповідали про те, що в Перу знайшли храм та театр, який старші за Мачу-Пікчу.

Найдорожча скульптура у світі була продана за рекордні 141 мільйон доларів. Ця скульптура була створена в 1947 році, коли світ ще оговтувався від жахливих наслідків Другої світової війни й належить авторству відомого швейцарського скульптора та живописця Альберто Джакометті.
Що відомо про цю скульптуру та де вона знаходиться зараз, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler).

Що відомо про скульптуру
У 2015 році ця робота була продана на аукціоні Christie’s за рекордні 141,3 мільйона доларів, що зробило її найдорожчою скульптурою у світі.
«L’Homme au doigt» була створена в 1947 році й Альберто Джакометті, який пережив ті події, звертається до теми людського світу, що відчуває себе маленьким і крихким у постійно змінюваному світі.
Скульптура зображує високу, витончену фігуру, яка має витягнутий палець, що вказує на щось поза видимим горизонтом. Цей жест часто інтерпретується як символ надії, пошуку сенсу життя або ж прагнення до чогось важливого. Технічно скульптура виконана з бронзи, однак її текстура створює враження делікатності та навіть крихкості.
Фігура здається дуже витонченою, але водночас вона випромінює певну силу та внутрішній рух. Це один із шести відливів цієї роботи, і один екземпляр був найкраще збереженим, що додало значну вартість на аукціоні.

Скульптура «L’Homme au doigt» (фото:veryimportantlot)
Цікаві факти про скульптуру

Автор Альберто Джакометті — один із найбільш значущих художників модернізму XX століття. Його скульптури характеризуються емоційною глибиною і складними філософськими темами, часто зображуючи людську сутність у вигляді крихких, майже безформних фігур.
Скульптура як символ: «L’Homme au doigt» символізує пошук людської істини та боротьбу за майбутнє.
Попередня оціночна вартість скульптури перед аукціоном становила 130 мільйонів доларів.
Скульптура має 180 сантиметрів
Ця скульптура відрізняється від інших, бо автор розфарбував її вручну. Джакометті поспішав підготуватися до першої за 15 років своєї виставки у Нью-Йорку, тому працював навіть уночі.
Витвір мистецтва був створений за рекордні строки — від півночі до дев’ятої ранку. Саме стільки пішло у скульптора на створення шедевра.
45 років до аукціону скульптура перебувала у приватній колекції.
У 1970 році колишній власник викупив її у колекціонерів з США Фреда та Флоренс Олсен. А вони придбали її у 1953 році у П’єра Матісса, сина знаменитого французького художника Анрі Матісса.
Інші скульптури серії знаходяться у приватних колекціях, лондонській галереї Tate, нью-йоркському музеї Museum of Modern Art (MoMA) ті інших музеях світу.
Кому зараз належить «L’Homme au doigt» невідомо — покупець забажав не розкривати своє ім’я.

Варто додати, що раніше найдорожчою скульптурою у світі була також робота Джакометті — «Крокова людина», яку він створив у 1961 році. У 2010 році її купили на аукціоні Sotheby’s за 104,3 мільйона доларів.
Усі скульптури Альберто Джакометті стали найдорожчими творами мистецтва на сучасному ринку.
Що відомо про Альберто Джакометті
Альберто Джакометті народився 10 жовтня 1901 р. у Швейцарії у сім’ї художника Джованні Джакометті. Закінчив Школу мистецтв та ремесел у Женеві.
У 1922 р. він переїхав до Парижа і був прийнятий паризькою богемою. Його перша персональна виставка відбулася 1932 р.
Під час Другої світової війни скульптор був змушений перебратися до Женеви та залишався у Швейцарії до її закінчення. Після цього Джакометті повернувся до Парижа і продовжив свій творчий пошук.
У 1940-х завдяки виставкам у Галереї П’єра Матісса в Нью-Йорку він набув популярності в Америці, у 1950-х став лідером європейського авангардного мистецтва.

Альберто Джакометті (фото: Вікіпедія)
Важливу роль становленні пізнього стилю Альберто зіграли деякі факти його біографії. У 1920-21 роках він мандрував Італією. На одному з перевалів через Альпи його попутник помер від серцевого нападу. Цей випадок змусив ще молодого Альберто серйозно замислитися над незворотністю смерті.
Певні риси в його творчості та особливому сприйнятті світу також пояснює той факт, що Джакометті страждав на епілепсію. Відчуття тілесної крихкості та непропорційності, яке властиве епілептикам, він зробив своїм художнім почерком.
1939 року скульптор сам пережив близькість смерті. У Парижі його збила машина, він отримав серйозну травму ноги, довгий час провів у шпиталі, дивом уникнув ампутації ноги, але залишився кульгавим.
Джакометті відчув і усвідомив беззахисність людини, її вразливість. У його творчості виявлялися символи самотності та ненадійності існування.
Він втілив їх у своїх скульптурах, зображуючи дуже тонкі та сильно витягнуті постаті людей, які самотні у величезному просторі космосу та загалом виражають почуття ізольованості особистості.
Альберто Джакометті помер 11 січня 1966 року у містечку Кур у Швейцарії. На його честь була названа одна з вулиць цього міста (Giacomettistrasse).
Більшість творів Джакометті зберігається у музеї «Кунстхауз» в Цюріху (Швейцарія). Власником колекції є фонд Альберто та Анет Джакометті.

Раніше ми писали про те, яка картина є найдорожчою у світі та кому вона належить.
А ще розповідали про те, який сорт яблук найдорожчий у світі та чому його не хочуть вирощувати фермери.
Під час написання матеріалу використані джерела: Вікіпедія, Art World, GS-art, veryimportantlot.

Роман Кравець, який називає себе власником Telegram-каналу «Джокер» покинув Україну 26 жовтня 2024 року і з того часу перебуває в Європі. Він виїхав з країни після переписки із журналістами Hromadske, згідно з розслідуванням яких він отримав «білий квиток» у ВЛК знаходячись за кордоном.
Про це повідомляє OBOZ.UA.

Як відомо, 20 листопада у своєму розслідуванні про виїзди за кордон та зняття з військового обліку Романа Кравця, який називає себе колишнім власником Telegram-каналу «Джокер», Hromadske показало довідку військово-лікарської комісії Голосіївського району.
В ній зазначено, що 16 липня 2024 року був проведений медичний огляд Романа Кравця, він визнаний непридатним до військової служби з виключенням його з військового обліку. Утім, у цей час він сам перебував за кордоном і не міг підписувати документи, про й з’ясували журналісти Hromadskе.

Довідка підписана головою ВЛК Голосіївського району Ольгою Соколовою та секретаркою комісії Ларисою Булавою. На ній також є начебто підпис самого Кравця, який ознайомився з висновком комісії. За даними «Детектор медіа», ця довідка підроблена.

Довідка з сайту detector.media
За даними OBOZ.UA, наказ про призначення Соколової головою ВЛК був виданий ТЦК лише 17 липня 2024 року (копія наказу є в розпорядженні «Детектора медіа», але на ньому немає частини з підписами і печаткою), а приступила вона до роботи лише 18 липня, тобто через два дні після того, як начебто підписала довідку Кравця.
Секретарка комісії була включена в склад комісії взагалі лише наступного місяця – 9 серпня, а фактично почала працювати 10 серпня. В липні вона навіть не працювала в КНП КДЦ Голосіївського району.

Хейзел Секко стала мільйонеркою у 28 років, однак їй довелося пережити фінансову травму разом зі своєю родиною. Зараз засновниці Align Financial Solutions 33 роки, вона виховує двох доньок і робить все, аби її діти знали, що гроші — це інструмент для насолоди життям.
Якій підхід використовує молода мільйонерка та чого вона вчить своїх доньок, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Business Insider.

На мене лягав тягар тривоги через гроші
За словами Хейзел, вона може простежити ставлення до грошей своєї родини за два покоління. Її бабуся виросла в Кореї під час війни. Свої тривоги про гроші вона передала матері майбутньої мільйонерки. Тато Хейзел був залежним від азартних ігор і її матері довелося стати годувальницею усієї родини.
«Моя мама відчувала величезну напругу навколо грошей. Я була єдиною донькою, тож на мене часто лягав тягар її тривоги, яка проявлялася у гніві. Це не негативне судження про маму, бо я розумію, як її обставини вплинули на її ставлення до грошей. Проте з часом я ввібрала її гнів і почала відчувати себе тягарем для своєї родини щоразу, коли мені щось було потрібно», — ділиться жінка.
Навіть, коли вона іммігрувала до США, залишити сімейну травму позаду вона не змогла. І зрозуміла, що своїм дітям у майбутньому вона буде передавати зовсім інші уроки, які засвоїла про гроші.
Завдяки ретельним заощадженням, плануванню та вдалим крокам у сфері нерухомості Хейзел стала мільйонеркою, коли їй виповнилося 28 років. Але для неї цей статус досі дивний.
«Говорити це публічно мені все ще дуже незручно. Я не хочу відносити себе до певної категорії, і бути мільйонером — не визначає мене. Це просто не здається актуальним», — говорить Секко.
Вона додає, що зараз для неї набагато важливіше те, як вона думає про гроші. Навіть, коли Хейзел почала нарощувати багатство, вона боялася, що все втратить. Зараз вона наполегливо працює над тим, щоб насолоджуватися життям, у тому числі й витрачати гроші. А це важливіше будь-яких ярликів.
Гроші — інструмент радості
Молода мільйонерка зізнається, що навіть, коли у неї вже були значні фінансові ресурси, вона все одно відчувала провину за витрати. Їй був потрібен новий стіл, але необхідність витрачати на це гроші злило.
«Я закликала себе відступити, коли мене починали хвилювати гроші. Я веду щоденник, щоб спробувати перенавчити свій розум щодо витрат. Я ставлю себе так, як я хочу, щоб люди ставилися до моїх дочок, і сприймаю уроки, які я хочу, щоб вони засвоїли», — пояснює Хейзел.
І її тактика починає працювати. Раніше вона дуже суворо засуджувала себе за витрати, а тепер може зосередитися на вартості речей, на які вона витрачає.
Наприклад, моя найбільша покупка на сьогоднішній день — це мій будинок, недалеко від Манхеттену. Моя сім’я має доступ до чудових ресторанів і культурного досвіду. Дістатися туди легко, коли моїй донці потрібно було звернутися до лікаря-спеціаліста», — каже жінка.
Коли вона зосереджується на уважних покупках, витрати стають позитивним та щасливим вибором, який створює значущі спогади та приносить радість тим, хто їй небайдужий. Здатність робити такі вибори, збагачувати наше життя та дарувати нашим дітям радісні враження, Хейзел вважає для себе найбільшим привілеєм як сім’ї.
Хочу розірвати сімейний цикл грошової травми
«Моїм дівчаткам лише 1 та 3 роки, але я вже багато думаю, як навчити їх грошей. Я думала про це ще до того, як вони народилися, тому що хотіла розірвати сімейний цикл передачі грошової травми покоління», — підкреслює мільйонерка.
Вона вже говорить зі старшою дочкою про цінність і коли вони у магазині, і вона усе просить, Хейзел каже, що дозволяє їй вибрати лише один товар.
«Якщо ціна на щось завищена, я кажу їй, що я можу знайти це дешевше в іншому місці. Коли я кажу це, я завжди дотримуюся — я хочу, щоб вона знала, що я буду чесною щодо грошей. Я хочу, щоб дівчата розуміли, що гроші дають свободу, вибір і радість. Навчаючи їх цього, я сама вивчаю це на глибшому рівні», — каже вона.
Цієї осені Хейзел разом з чоловіком повезли дівчат перший раз до Діснейленду і цей досвід став для матері дуже хвилюючим.
«Я надзвичайно схвильована. У мене ніколи не було такого сімейного досвіду, коли я виростала, і було так чудово спостерігати, як вони насолоджуються цим», — додає Секко.
Вона зізнається, що збагачення дозволило їй отримати цей досвід, але переробка травми, пов’язаної з грошима, дає їй справжнє задоволення від цього.
«Мене все ще дивує, що я можу спланувати таку відпустку без гніву, образи чи провини за витрати. Мати гроші — це одне, але можливість їх використовувати без почуття провини чи сорому — ось, що для мене ще важливіше», — резюмує мільйонерка.

Раніше ми писали про те, як можна змінити свою фінансову долю.
А ще розповідали про те, яких помилок треба уникати підприємцям-початківцям, щоб не прогоріти.

Про критику фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси», смерть першого чоловіка, позицію Софії Ротару, скандал з Олею Поляковою та Тонею Матвієнко, схуднення та плани повернутися в політику — в інтерв’ю РБК-Україна розповіла народна артистка України Оксана Білозір.

Співачка виступає на сцені з 1977 року. Зірка, чиї хіти «Горобина ніч», «Святкова» та «Батьківська пісня» співає вся країна, не соромиться говорити про особисте й ділиться щирими думками про теми, які всі обговорюють. Нині вона активно гастролює, дає благодійні концерти, а також вже встигла виступити для наших військових в Суджі, куди вирушила попри небезпеку та ризики.
РБК-Україна розпитало Білозір про те, чи готова вона до нових стосунків, як реагує на медійні скандали з блогерами та чи легко їй було на початку кар’єри.

– Як ви справлялися з тиском «україноцентричного» артиста в СРСР, де домінувала російськомовна культура? Ви не співали російською, це була принципова позиція?
– Не було якогось протесту, я це робила не через протест, а через любов до «свого». Просто любила своє. Мені подобалася моя мова — я з нею природна, органічна. Я з повністю україномовної сім’ї. В мене мама була співачкою, тобто я росла в цій культурі. І мені це дуже хотілося, я просто любила це робити — співати своєю мовою.
Але з часом, після початку моєї творчої кар’єри, я побачила, що для того, щоб робити якісь великі успіхи: потрапляти на «велику сцену», заробляти багато грошей, потрібно було адаптуватися до тої системи координат, в якій ми тоді жили. Це була ідеологія соцреалізму, де «радянська» людина мала бути виключно російськомовною, адже російськомовна культура — це була свого роду уніфікована культура для всього колишнього Радянського Союзу.
Я б могла мати дуже гарну кар’єру… Тобі створювалися всі можливості та надавалися всі блага для того: радіо, телебачення, участь в концертах, престижні якісь місця для виступів. Наприклад, «Палац Україна», в нас там, ще до 1991 року, відбувалося дуже багато різних концертів… Ми завжди брали участь, але зазвичай це було десь на початку, або всередині концерту, щоб таке непримітне, як зв’язка між якимось «крутими» співаками.
Навіть взяти готелі — ми могли жити в Борисполі, а не в київських готелях, бо в київські готелі приїжджали з усього Радянського Союзу і треба було їх всіх розміщувати. А «свої», тобто ми, могли бути десь подалі.
Тому я одразу, ще на початку, це зрозуміла. Мені вказали моє місце: якщо ти будеш виключно україномовною співачкою, то будеш мати отакі «краєчки» до слави. А якщо хочеш стати системною артисткою (а я мала шанс на це), то треба буде адаптовуватися. Я собі сказала «ні», нащо воно мені. Я хочу працювати для свого народу, для своїх людей, своєї культури. Мені вистачить місця, вистачить фінансів для того, щоб жити комфортно.
Хоча мені було жаль, що україномовний контент так мало представлений. Хотілося його доповнити, хотілося, щоб він був на всеукраїнському рівні. Вже через роки зрозуміла, що моя місія, місія багатьох моїх колег, тоді була, може не свідома, але місія — сформувати фундамент для України, самодостатньої, національної, тому що наша культура надзвичайно багата.
І попри всі спроби повного, тотального нищення, зараз ми є, ми проявляємося через культуру і культура проявляється через нас. І ця культура, що в нас проявляється, дає нам, поколінням, можливість виживати. Цей містичний зв’язок культури, коли я тільки починала, він мене наповнював.

Білозір відповіла, чому ніколи не співала російською (фото надане прес-службою)
– А що ви можете сказати про Софію Ротару? Вона співала і російською, і українською, в неї чимало пісень, які вже стали «українськими народними». Але зараз від неї буквально вимагають, аби вона прямо висловила свою позицію, назвала Путіна агресором і так далі, хоча артистка й підтримує Україну. Що ви про це думаєте?
– Вона стала зіркою не тоді, коли російські пісні співала. Вона стала зіркою, коли співала українські пісні. І це є її величезна заслуга на сьогодні, тому що вона була фундаментом, опорою, на яку можна було спиратися. Тому зараз трактувати її вчинки не варто.
По-перше, вона вже дуже поважна, має право на свою позицію. Ми повинні віддавати їй шану за це, і не вимагати сьогодні від неї ще щось, бо свою позицію вона вклала у свою творчість, і в розвиток української культури, в тому числі.
– Поговоримо про фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси». Ви казали, що у стрічці не йшлося про його першу дружину Олену та синів. На що вдова Яремчука, Дарина, відповідала: «Я б теж могла багато чого розповісти, проте ніколи не зможу когось критикувати, бо ми з Назарієм не раз ночували в Ігоря Білозіра у Львові, гарно було б побачити фільм про Білозіра». Ви розцінюєте це як випад?
– Ну, дивіться, давайте почнемо з того — хто така Дарина? Вона — дружина Назарія Яремчука. Я — артистка, яка з Назарієм Яремчуком пройшла все своє свідоме життя. І для мене він — історична постать України, він не належить тільки сім’ї. Дарина була його дружиною, для неї він був — чоловік, я її прекрасно розумію. Вона — молодець. Те, що вони зробили — дуже гарний проект.
Але для мене Назарій Яремчук — це частина нашої культури, цілісна, а не та, яка тільки належить його сім’ї. Його постать потрібно показувати з першого року, з його дитинства. Так правильно, і так мало бути. Фільм про Ігоря Білозіра є саме таким. Просто Дарина його не бачила, називається він «Слід на землі». В ньому він гарно показаний, правильно.
Той фільм хроніко-документальний, а не персональний від мене, чи від нашого сина. Стрічка знята з погляду історичного процесу, в якому жив і творив Ігор Білозір. Бо він творив музику не тільки для пісень, він творив музику для вистав, для кінофільмів, працював багато в Голлівуді, багато фонової музики написав…
Пісні Ігоря я постійно співаю, завжди про нього розповідаю, на кожному концерті. Його пісні співають всі, хто тільки хоче, ми видали збірник його, як композитора, збірник його пісень. Тобто те, що могла зробити сім’я, з точки зору мого підходу, мого бачення, вплетення творчості Ігоря Білозіра в наш культурно-інформаційний життєвий простір, ми зробили.
Мені абсолютно нічого приховувати. При мені Дарина ніколи в моїй хаті не жила. Якщо вона жила тоді, коли Ігор мав іншу дружину, то це вже інше питання. Але при мені, в моїй хаті, Дарина з Назарієм Яремчуком, ніколи не жила. Взагалі, Назарій Яремчук «по хатах» не жив, він завжди жив в суперготелях, суперлюксах.

Білозір відповіла вдові Яремчука (фото надане співачкою)
– Щодо Ігоря Білозіра — вашого першого чоловіка. Його жорстко вбили у Львові, бо він, як писали, «заважав слухати російський шансон». Ця справа мала дуже широкий і гучний резонанс вбивці отримали терміни, не одразу, але отримали, і їм присудили 10 та 8 років. На вашу думку, чи достатньо було цього покарання?
– Людину ж не повернеш. Як їм тепер з цим жити? Розкажу одну історію. Я займалася, спільно з СБУ, пошуком і обміном наших полонених, з 2014 року до половини 2016-го. І на одному з таких обмінів до мене підійшов один військовий і каже: «Ви знаєте, я вас довго шукав, я хочу перед вами вибачитися. Тому що я один з восьми, які навчалися в одного вчителя. «Спецназ» особливого призначення. І нас вчили вбивати, не воювати, а просто вбивати, нищити».
І далі він каже: «Один із нас вбив вашого чоловіка. Він порушив клятву, яку ми давали нашому вчителю, який вчив нас вбивати одразу на смерть, але ми не мали право це використовувати в цивільному житті для цивільних людей. Один з нас вбив вашого чоловіка. Я вас шукаю вже рік, щоб вибачитися за нього». От і відповідь на те, як вбивця далі живе. Мені здається, це більша кара.
– Зараз дуже часто відбуваються так звані медійні скандали, коли блогери, особливо блогери-мільйонники, хизуються новими машинами годинниками, прикрасами. Що ви про це думаєте? Взагалі, доречно зараз таким хизуватися?
– Можливо, люди так хочуть самоствердитися, або навпаки якось довести свою значущість. І не знають, що працюють дуже сильно енергетичні закони. Вони навіть не уявляють, який масив негативної енергії отримують. От коли вони отримають свій удар, тоді, може, вони зрозуміють, що вони в житті робили не так.
А загалом, кожна людина має право на свій вибір. Інша справа, що вони просто не думають про те, що вони живуть не одні в суспільстві, що є й інші люди. І комусь може бути набагато важче. Ну, тобто, це недалекі люди.

Білозір висловилася про Потапа й Винника (фото надане прес-службою)
– Поговоримо про артистів-чоловіків: Потап, Влад Яма, Олександр Еллерт, Олег Винник і так далі. Нині вони за кордоном. Деякі з них хизуються щасливим життям і майже не пригадують про війну. І з’являється думка, що вони нібито мають повертатися додому. Їх тут приймуть?
– Вони не повернуться. Вони будуть боятися нас, вони вже нас бояться. Оцей їхній кітч, який вони нам показують, це прихований їхній сором і страх перед нами. І перед їхньою позицією.
– Ви виступаєте в Україні та даєте благодійні концерти за кордоном. Яку різницю ви бачите в очах людей?
– Я назву різницю, вона дуже показова. От я тільки з’являюся на сцені, можу ще навіть не співати, лише сказати якесь привітання. І бачу людей, які тут же починають плакати. Моя поява в чужій країні, там, де наші люди зараз вимушено перебувають, вже викликає в них сльози. Вони просто плачуть за Україною. Я в них асоціююся з домом, з тим, до чого вони звикли, де їх люблять, де вони були щасливі, і куди мріють ще повернутися та бути щасливими.
Бо багато людей, і на початку говорили, і зараз говорять, мовляв, ніхто повертатися не буде. Це неправда, люди будуть повертатися, їм там некомфортно. Відчуття свободи та волі, яке є в Україні, немає ніде, навіть при тому, що сьогодні у нас йде війна.

Оксана Білозір висловилася про бронювання артистів (фото надане артисткою)
– А броні для артистів-чоловіків, на вашу думку, це взагалі зараз доцільно?
– Я взагалі чесно скажу, хочу підняти асоціацію творчих працівників. Я не знаю, є такі, чи ні, колись таке було. Її необхідно створити та ставити на бронь артистів. По іншому не може бути, хтось мусить творити, забезпечувати життя. Як талановитий піаніст чи талановитий скрипач має йти воювати? А хто буде дітей потім виховувати? Хто їх буде вчити в школі музиці? Хто буде для нас психологічне розвантаження робити?
Звісно, що треба бронювати митців, які дійсно творять культуру, особливо український національний контент. Їх треба захистити. Бо заради чого ми воюємо? Щоб вихолостити Україну? Тому зараз хочу цей процес ініціювати, створити по кожному регіону перелік тих артистів, митців, які повинні працювати на нашу перемогу. Це ідеологія, це є наше майбутнє. Це наш світогляд.
– Тема благодійних концертів та зборів зараз часто спливає в контексті того, що артисти, якщо на початку повномасштабної війни обіцяли віддавати 100% або майже весь дохід на ЗСУ, то зараз вже деякі не пишуть на афішах відсоток або перераховують дуже мало. Як ви ставитеся до таких обговорень?
– А ви порахуйте, скільки артист може заробити з концерту сьогодні в Україні? Він також має за щось жити, писати музику, за створення якої треба заплатити. Треба піти на студію, все записати, утримувати свою сім’ю. Я просто проти того, щоб на цій темі паразитували, експлуатували її. Для збору коштів є спеціальні аукціони, куди можуть запросити артиста, який може там виступити. І ми виступаємо там безкоштовно — на аукціонах, де продаються лоти, де збираються дійсно великі гроші.
А так, що ви хочете з того бідного артиста взяти? Ви спочатку взуйте його мешти, походіть, спробуйте поїздити селами, заробіть пару копійок, а потім рахуйте, скільки кому він має віддати. Дайте йому вижити спочатку. Просто цю тему експлуатують, бо артисти публічні. Благодійністю мають займатися ті люди, які вміють і знають, як це робити.

Співачка на концерті (фото з архіву Оксани Білозір)
– Ви колись писали щодо плагіату та використання авторських прав. І «тегали» Олю Полякову, Тоню Матвієнко. Після цього Полякова відповідала й казала, що на тлі війни такі скандали нібито недоречні. Ви бачили цей коментар?
– Це був її емоційний вибух. Знаєте, Оля Полякова, вона вчилася, я її приймала в Університет культури і мистецтв Поплавського. Я очолювала тоді кафедру, коли вона туди вступала, приймала її на навчання. В мене абсолютно нормальні з неї стосунки. Зараз вона така самобутня, цікава, красива, амбітна, емоційна. Вона так емоційно зреагувала, бо ще ніхто ніколи не зупиняв її в польоті такому. А тут я її зупинила.
Не тому, що вона заспівала, поміняла вірші на якусь із моїх пісень, а тому, що вона зачепила сакральну тему. Адже це був Реквієм Голодомору, відомий на весь світ симфонічний твір, який увійшов у світову класику сучасної симфонічної музики — «Мелодія» Мирослава Скорика. Це не просто якісь там слова про кохання чи про душу, чи про тата, чи про маму. Цей твір — Реквієм процесу нищення української нації. Тільки тому я на це зреагувала.
А так абсолютно не маю до неї ніяких претензій. Навпаки, якби ми з нею зустрілися, я б обняла її, як і всіх артистів. Просто в той момент вона не розуміла, що вона робить. Вона емоційно на це зреагувала. Думаю, що їй десь, може, і самій тепер ця тема є некомфортною, бо вона точно зробила не те, що треба. Але тема вичерпана, хоча вона стала показовою для багатьох виконавців. Щоб вони нарешті зрозуміли, що в Україні є закон про авторські права, і він так діє.
До речі, ухвалення та імплементація цього закону були однією з головних вимог Європейського Союзу на шляху до нашої євроінтеграції. Я відношуся до тих депутатів, які цей закон ініціювали, і приймали. Тому ми всі повинні виконувати закон, особливо зараз. Бо закон має бути один для всіх, лише тоді буде порядок. І я рада, що він діє.
– А як щодо Тоні Матвієнко? Вона тоді казала, що питала у вас про пісню «Кохай», чи може вона її співати, і ви нібито їй дозволили.
– Ні, ні, ні. Вона злукавила. Вона взяла ту пісню, здається, на «Голос країни». І я тоді, коли вона це виконувала, як конкурсну пісню, нічого не казала. Ну, звичайно, мені було приємно. Чому ні? Але коли Тоня мене набрала і сказала, що вона готує диск і вона хоче в той диск, перший свій диск, вставити цю пісню, от тоді їй це заборонили.
Я сказала: «Ні, Тоня, вибач, але поки я жива, я цю пісню співаю. Це пісня мого чоловіка, яка була написана для мене. Чоловіка, якого вбили, і тому я б хотіла, щоб вона звучала в оригіналі, поки я можу її співати». Тому я Тоні заборонила її вставляти в диск, і в диск свій вона її не вставила, хоча далі продовжує співати. Ну, це вже таке, знаєте, я на це уваги не звертаю. Мені важливо, щоб вона не знімала кліп, бо це в принципі некоректно. Знову ж таки, є закон, який повинен виконуватися.

Білозір розкрила секрет свого схуднення (фото надане співачкою)
– Чи спілкуєтеся ви зараз з вашим ексчоловіком Романом Недзельським?
– Не спілкуюся. Не тому, що я не спілкуюся, а тому, що він не хоче спілкуватися.
– Ви казали, що ваше серце вільне. А взагалі ви розглядаєте можливість нових стосунків?
– Поки не уявляю. Я випустила футболки, на яких написано: «Born to be free». Так що я насолоджуюся своєю свободою.
– Скажіть, у майбутньому є якісь проекти, в яких ви хочете себе ще додатково розкрити? Або спробувати себе в якийсь новій ролі?
– Якщо чесно, я обдумую повернення в політику. Думаю, що зараз все ж таки будуть потрібними і мій досвід, і моє розуміння ситуації, і відданість, протягом життя, ідеї творення національної держави.
– Вам 67 років. Які у вас є секрети краси? Ви помітно змінилися, це важко не помітити.
– Дуже мало секретів, хоча ніхто мені не вірить. Ну, по-перше, зараз я змінила кардинально свій стиль, тому що схудла на 15 кілограмів. Тобто зайнялася собою, вирішила себе привести в порядок. Я хочу бути красивою, мені це подобається. Тим більше в мене все для цього є. Я вмиваюся милом і холодною водою все своє життя. Яке мило є, таким і вмиваюся. Вітаміни якісь, те, що можна уколами зробити.
Звичайно, я це роблю, навіть для того, щоб доповнити те, що мій організм вже не може виробити сам. Є якісь там мікромінімальні процедури, які можна робити, їх роблю. На масажі я не ходжу. Знову ж таки, всі дуже дивуються. Як? Ти не робиш масаж? У мене немає потреби їх робити. Там, де в мене виникають проблеми, я сама роблю масаж. Взагалі в руках маю дуже багато… Якби я не співала, то можливо була б дуже крутим лікарем, мануальником. Я сама собою займаюся.
Що стосується зачіски, макіяжу — в мене немає якихось спеціальних стилістів, які б мною займалися. Роблю те, що мені подобається і роблю для себе таке, якою хотіла б себе бачити.

Оксана Білозір зізналася, що думає про «уколи краси» (фото надане співачкою)
– А як вам вдалося скинути аж 15 кілограмів? Які продукти ви любите, а які ніколи не станете їсти?
– Я ж розуміла, що коли виходила заміж, я важила 38 кілограмів. В мене дуже дрібна статура від природи. Худнути я почала вже давно. У мене є проблема по житті, я народжена з вадою серця. Ця вада серця завжди давала моєму організму багато води, тобто я набрякала. Тому, час від часу, я переходила на таку формулу, щоб 17 годин не їсти.
Тобто я їм: 10-11 година — снідаю, десь 16 година — обідаю. А ввечері взагалі не їм. Важко до того перейти спочатку, але коли ти перечекаєш тиждень, відчуття голоду проходить. І все, я просто ввечері взагалі не хочу їсти. Не страждаю. Коли на гастролях, і ми в дорозі, купую собі горішки, але не оці всі гамбургери.
Я не люблю ці всі булочки, білий хліб взагалі не приймаю, не можу його їсти. Люблю чорний хліб, з горішками, з насінням. А так все люблю, дуже люблю готувати. Коли готую, люблю дивитися, як це все хтось їсть. Ще для мене обов’язково мають бути яйця смажені зранку, або в будь-якому вигляді, я на яйцях фактично живу. Дуже люблю авокадо, помідори, страшно люблю зелений салат. Люблю хумус, сама його готую. Отак, можу приготувати хумус, і з тостами з чорного хліба — цілий день це для мене їжа. Ще салат пожувати, і все.

До слова, нещодавно вийшло інтерв’ю з Наталією Бучинською, де зірка розповіла, як вона реагує на заздрощі, що думає про скандал між Іво Бобулом та Еммою Антонюк та яких молодих артистів вважає талановитими.
А раніше співачка Катерина Бужинська висловилася про свого чоловіка, виховання дітей та секрети краси у розмові з РБК-Україна.

Понад 20 років поліція не могла спіймати дуже спритну злодійку, відому шахрайку, за якою тягнувся шлейф злочинів. Її шукали по всьому світу, у всіх країнах та на всіх континентах. Через її швидке та якесь магічне вміння змінювати свою особистість, зовнішність, біографію та місце проживання, поліція їй дала прізвисько «Хамелеон»
Що відомо про найрозшукуванішу жінку-злодійку у світі та які злочини вона скоїла, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на All that’s interesting.

Справжнє або не справжнє ім’я
Елейн Антуанетта Парент народилася в Бронксі в 1942 році. Про її виховання та раннє життя відомо небагато. Насправді поліція та влада навіть не впевнена, що це справжнє ім’я, оскільки свідоцтва про її народження ніхто не бачив.
Першою справжньою роботою Елейн була контора з нерухомості, де вона була деякий час агентом. Але згодом жінка зрозуміла, що злочинність є більш прибутковою, ніж будь-яка інша професія.
Коли їй було близько 30 років, вона вперше перетнулася з законом і отримала звинувачення у крадіжці у Флориді. Згодом, у 1985 році, вона нібито вкрала 40 000 доларів у вигляді ювелірних виробів у старшої жінки, з якою вона подружилася.
Відтоді, Елейн Парент фігурувала у даних поліції регулярно, протягом майже 17 наступних років. Переважно звинувачення були у шахрайстві. Вона двічі імітувала власну смерть, а ще ходила по барах та притулках для бездомних, та навіть по кладовищах, шукаючи особисті дані для своїх крадіжок.
Першою жертвою могла стати Сільвія Енн Ходжкінсон з Англії. Відомо, що Елейн подружилася з жінкою, а за рік подала документи на отримання паспорта на ім’я цієї 39-річної жінки. Справжню міс Ходжкінсон знайти так і не змогли, тому поліція припускає, що вона стала першою жертвою «Хамелеона».
Вишукані злочини
З Англії Елейн знову повернулася до Флориди. У місцевому барі в Орландо вона зачарувала Шарлотту Рей Коуен. Парент сказала, що вона займається нумерологією і попросила в Шарлотти номери соціального страхування, банківських рахунків, щоб за допомогою цифр передбачити майбутнє.
«У неї були найвишуканіші манери, вона вся була з цим гранованим англійським акцентом. Вона була такою переконливою і провела зі мною всю нумерологію, і я навіть дала їй своє свідоцтво про народження», — розповіла потім Коуен.
Згодом у розпорядженні Елейн було вже понад 20 ідентичностей, але вона хотіла більшого.
У 1990 році 34-річна банківська працівниця Беверлі Макгоуен розмістила в газеті оголошення, шукаючи сусіда по квартирі. Їй подзвонила британка на ім’я Еліс, яка була зацікавлена в оренді, оскільки вона була співробітником IBM, яку щойно перевели в офіс поблизу.
Еліс розповіла новій сусідці про свої таланти в нумерології і їй вдалося виманити у Беверлі номера документів, водійських прав, за якими вона «передбачила», що жінка знайде справжнє кохання.
Беверлі радісно розповіла друзям та родині, що знайшла чудову компаньйонку для оренди кімнати. Але за декілька днів після переїзду Еліс, міс Макгоуен зникла. Коли брати та сестри прийшли в її нову квартиру, щоб дізнатися, що ж трапилося, вони виявили, що зникли абсолютно всі документи.
А 19 липня рибалка знайшов тіло жінки в каналі в окрузі Сент-Люсі, штат Флорида. Їй відрубали голову, руки відрізали, а з живота зрізали татуювання. Однак вбивця не помітив ще одне татуювання, за яким поліція ідентифікувала тіло як Беверлі Макгоуен.
Звісно, підозра одразу впала на нову співмешканку Еліс. Але жінки, а це була насправді Елейн, ніде не було.

У Елейн Парент було понад 20 особистостей (Кадр з відео)
Життя на втіках
Розслідування вбивства Беверлі Макгоуен було гучним і поліція вишукувала все нові докази. Хтось у Лондоні намагався використати кредитну картку Беверлі, щоб орендувати автомобіль, але на той момент картка вже була заблокована. Поліція відстежила автомобіль Беверлі — його покинули біля міжнародного аеропорту в Маямі.
Перевірка журналів польотів дала цікавий результат — замість невідомої «Еліс» було знайдено ім’я Сільвії Енн Ходжкінсон. І слідчі зрозуміли, що між справами є зв’язок.
Протягом 12 наступних років поліція намагалася відстежити Парент. А вона, здавалося, отримувала насолоду від погоні. У 1998 році вона навіть надіслала детективам у Флориді свою картину з надрукованою запискою: «З найкращими побажаннями, Ваш Хамелеон». Відтоді її почали називати «вбивця-хамелеон».
«Це найважче вбивство, яке я коли-небудь розслідувала. Ми завжди були на день, місяць, навіть роки позаду вбивці. Наша підозрювана — майстриня маскування. Я бачила її в Лондоні, Парижі, Туреччині, Австралії та Південній Африці. І через 12 років після того, як була вбита Беверлі, я все ще не наблизилася до того, щоб зрозуміти, чому», — розповіла слідча офісу державного прокурора Флориди Нора Пфайффер.
Арешт
6 квітня 2002 року поліція нарешті наздогнала Елейн Парент. Вони постукали у двері, щоб заарештувати її. Жінка попросила почекати хвилинку, поки швидко вдягнеться — і тоді застрелилася.
«Я зайшов першим. Пам’ятаю, як побачив дим від зброї в кімнаті. Нам не сказали, що вона відома як «Хамелеон». Якби поліція знала, наскільки вона небезпечна, вони не дозволили їй залишатися наодинці», — розповів офіцер поліції Панама-Сіті Майкл Маклеод.
На жаль, поліції не вдалося отримати зізнання у злочинах від самої Елейн, а пролити світло на усе, що вона встигла зробити майже за 20 років — майже нереально.
У деяких злочинах її підозрювали, але не мали доказів. У деяких мали докази, не вистачало тільки зізнання. А про деякі її злочини, ймовірно, так і не стало відомо.

Стаття про смерть Елейн Парент у The Sunday Telegraph у квітні 2002 року
Елейн Парент навчилася адаптуватися до будь-якої ситуації. Вона шукала вразливих людей, маніпулювала ними, щоб вони передали свою особисту інформацію, і викрадала їхні особи, часто змінюючи свою зовнішність разом зі своїм іменем.
З того, що вдалося взнати поліції, Елейн мала щонайменше 20 ідентифікацій і частина цих людей могли стати її жертвами, як Беверлі. Тепер частина злочинів найрозшукуванішої злочинниці так і залишиться таємницею.

Раніше ми писали про 10 приголомшливих випадків масової істерії, яка позбавляла розуму цілі міста.
А ще розповідали про те, що з’явилися шокуючі подробиці розслідування смерті Меттью Перрі.

Мелісса Тодд з Хартфордширу отримала прізвисько «Мозок Великої Британії» за дуже високі показники тесту на IQ, навіть вищі за Ейнштейна та Хокінга. Але своє життя вона присвятила зовсім не науці та обрала дуже дивну професію.
Що відомо про цю мега-розумну жінку та ким вона стала у житті, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Mirror.

Мелісса пройшла спеціалізований тест Mensa, коли їй було всього 12 років і одразу попала у всесвітньо відомий список «суспільства з високим IQ». Вже під час навчання вона отримала прізвисько «Мозок Британії». Дівчина мала амбіції щодо університету та життя економіста.
Після закінчення школи вона мала багато сертифікатів і склала вступний іспит до Оксфорду. Але навчання тривало недовго — Мелісса вивчала філософію, політику та економіку і згодом кинула коледж.
«Я наче збожеволіла і кинула навчання, що не є рідкістю серед студентів», — згадує жінка.
Хоч Альберт Ейнштейн та Стівен Хокінг ніколи не проходили тести Mensa, вчені припускають, що їхній IQ був близько 160. А середній IQ для більшості людей на планеті становить від 85 до 115.
Показники Мелісси значно вищі — 178 балів, а тестувальники назвали дівчину «винятково обдарованою». Вона була першою у своїй родині, хто вступив в університет.
«Я взяла рік, тому що зовсім збожеволіла і дратувала всіх, хто ридав через лекторів і таке інше. Тож подумала, що візьму рік перерви. А згодом я побачила оголошення про прийом на роботу танцюристів», — каже дівчина-вундеркінд.
Вона зізнається, що не мала жодних ідей, що робити, але пропозиція роботи «звучала весело», їй обіцяли 600 фунтів стерлінгів за ніч, а гроші були дуже потрібні. Крім того, Мелісса завжди любила танцювати та тому вирішила спробувати.
Попри те, що Мелісса від природи замкнута в собі, робота їй дуже сподобалася. Її захопили блискучі кульки, вбрання з паєтками та нескінченні пляшки шампанського.
«Це буквально мало бути роботою на літо, або трошки довше. Але ти звикаєш бути щасливим і багатим, і ти зустрічаєш цікавих людей, які кажуть: «чому б тобі не зробити це», «чому б тобі не піти в піп шоу». І ось у 28 років я думаю: «Напевно, я не повернуся до Оксфорду», — зізнається жінка.

Мелісса Тодд (фото: Народний PR)
Зараз Меліссі вже 48 років і вона провела понад десять років свого життя, працюючи в секс-індустрії для дорослих. Вона знімається в журналах і подорожує світом у дивних пригодах — до розкішних секс-вечірок. І при цьому заробляє мільйони.
В неї є багато цікавих історій про цей бізнес і вона вважає, що її професія несправедливо клеймується. Багато людей помилково вважають, що всі секс-працівники «дурні» або жертви в будь-якій ситуації — жінка категорично стверджує, що це не так.
Мелісса Тодд написала вже дві книжки, які проливають світло на її досвід і індустрію в цілому.
«Надзвичайно багато секс-працівників, яких я знаю, такі яскраві та креативні — ось яким варто бути. Наступного місяця мені виповниться 48. Люди дивляться на мене не тому, що мої груди чудові — вони дивляться на мене, бо я смішна та цікава», — резюмує жінка.

Раніше ми розповідали про цікаві факти з життя вченого Семмі Бассо, який хворів на дуже рідкісне захворювання.
А ще писали про те, які проєкти Стіва Джобса не були реалізовані.

У Закарпатській області у страшній ДТП загинув народний артист України, родом з Прикарпаття. Його дружина зараз у реанімації й лікарі борються за її життя.
Деталі трагедії повідомляє РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на допис голови Івано-Франківської ОВА Світлани Оніщук у Facebook.

Повідомляється, що у ДТП загинув народний артист України Богдан Сташків, організатор дитячого конкурса-фестиваля, меценат, благодійник. Він проводив концерти для військових та хворих діток.
«Наш земляк загинув раптово, за життя дружини й досі борються медики. Богдан Сташків народився на Рогатинщині. Тривалий час працював у Тисмениці, де очолював відділ культури. З великим успіхом артист гастролював у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, популяризуючи українську пісню», — розповіла Світлана Оніщук.
Вона додала, що на початку 2000-х років Сташків започаткував дитячий конкурс-фестиваль «Захід-ХХІ століття», активно займався науковою роботою в галузі мистецтва та культури. А ще — благодійницькою діяльністю. За життя збудував каплицю Спасіння Христового в м. Тисмениця, допомагав у будівництві та реставрації храмів на Прикарпатті. Багато їздив з благодійними концертами до військовослужбовців, хворих дітей, людей з інвалідністю.

Народний артист України Богдан Сташків загинув у ДТП (фото: facebook Світлана Оніщук)
За даними видання «Галка», відомо, що автомобіль Сташківа злетів з дороги у Закарпатській області. В авто було троє людей. Богдан Сташків та ще один чоловік одразу загинули, а дружина артиста — у реанімації.
За даними відділу комунікацій поліції в Закарпатській області, аварія трапилася близько 14:10 на автодорозі «Нижні Ворота-Воловець-Міжгір’я». Наразі відомо, що 67-річний житель міста Тисмениця Івано-Франківської області, керуючи автомобілем “BMW”, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та допустив виїзд транспортного засобу на узбіччя. В подальшому авто перекинулося на дах.
Від отриманих травм на місці ДТП загинув водій та його 59-річний пасажир. Окрім цього, з місця події госпіталізували й 67-річну пасажирку вказаного авто.
За життя Богдан Сташків отримав звання народного артиста України, був володарем гран-прі Міжнародного конкурсу вокалістів у Нідерландах, був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, орденом Хреста Спасителя, орденом Князя Володимира, орденом Юрія Побідоносця, орденом Андрія Первозданного, орденом «Знак пошани», медаллю Міністра оборони України за благодійну миротворчу місію в Косово у 2006 році.

Раніше ми писали про те, що помер зірка фільму «Міцний горішок».
А ще розповідали про те, що не стало відомої голлівудської зірки Кріса Крістоферсона.

Нещодавно на картині Вінсента ван Гога вчені виявили малюнки, які відкривають нові горизонти для розуміння не лише мистецтва, а й фізичних процесів. Цей несподіваний зв’язок між живописом та наукою викликав жваве обговорення серед мистецтвознавців та фізиків.
Які відкриття на картині Вінсента ван Гога виявили фізики, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на дослідження, опубліковане у журналі Physics of Fluids.

Фізики проаналізували цифрову версію картини «Зоряна ніч» Вінсента ван Гога і з’ясували, що турбулентні потоки на полотні підпорядковуються різним моделям залежно від масштабу вивчених структур.
Турбулентність у фізиці характеризує складні потоки, які виникають у рідинах і газах, а також їхню непередбачувану поведінку. Виявилося, що візерунки турбулентних потоків на картині ван Гога можна класифікувати відповідно до різних теорій турбулентності.
На загальному масштабі картини вихори підпорядковуються каскадній моделі Річардсона — Колмогорова, що описує передачу енергії від великих до малих масштабів у турбулентних потоках.
В той самий час, на менших масштабах окремих вихорів фізики зафіксували турбулентність, що відповідає теорії Бетчелора, яка стосується поведінки потоків у середовищах з низьким числом Рейнольдса.
Для дослідження була використана високоякісна цифрова копія картини, що дозволило вченим детально аналізувати турбулентні структури.
Завдяки методу швидкого перетворення Фур’є для спектрального аналізу дослідники змогли визначити характер вихорів у різних ділянках полотна.
Техніка малювання ван Гога також відіграла важливу роль: використовуючи лляну олію з домішками кам’яного порошку, художник зміг точно відобразити фізичну структуру вихорів навіть у найменших масштабах.
Ці результати свідчать про те, що Вінсент ван Гог, ймовірно, інтуїтивно або свідомо відобразив складні явища реальної турбулентності у своїй картині.
Дослідження картини відкриває нові горизонти не лише для розуміння художньої техніки ван Гога, але й для використання художніх творів у вивченні фізичних явищ.

Раніше ми розповідали про те, що під 500-річним шедевром да Вінчі знайшли прихований ескіз.
А також писали, які 5 картин Тараса Шевченка стали найбільш відомими.

Співачка Кеті Перрі та актор Орландо Блум почали зустрічатися ще у 2016 році. І, хоча у березні 2017 року вони розійшлися, за рік вони возз’єднались, у лютому 2019 оголосили про заручини, а у серпні 2020 в них народилася донька.
Але пара і досі не зіграла весілля. Чому так сталося і чи зможуть їхні стосунки бути міцними та довготривалими? Відповідь допоможуть знайти зірки.

Астролог Катерина Соловйова в ексклюзивному коментарі для РБК-Україна (проект Styler) пояснила, які секрети приховує зіркова пара та чому між ними можуть виникати конфлікти.

Гороскоп Кеті Перрі — у чому його особливість
«За своєю природою співачка має низький рівень конфліктності. Але в неї є так звана «Печатка нещастя», яка потужно впливає на її особистість: іноді в неї можуть з’являтись песимізм, душевна туга, розпач, депресія та погіршення здоров’я», — заявила астролог.
«Така конфігурація спричиняє виникнення підозр, заздрощів, ревнощів, страхів, розчарувань, незадоволеності та необхідність постійно боротися з труднощами. Цей аспект може бути вказівкою на певні родинні складнощі та проблеми сімейного характеру», — додала вона.
Втім, у гороскопі Кеті усе ж є «Печатка щастя». Але вона не може повністю анулювати увесь негативний вплив факторів, які провокують проблеми.
Єдине, наголосила астролог, що може допомогти у цьому випадку — пропрацьовування цих напружених проявів, виховання у собі стійкості, твердості, дисциплінованості, серйозності, працьовитості, уваги до дрібниць, методичності. Також співачці необхідно намагатися самостійно виконувати навіть найскладнішу роботу.
А, Перрі, як відомо, здатна вразити всіх навколо своїм працелюбством і наполегливістю. І це, безсумнівно, позитивно вплинуло на її життя і вже принесло їй високі результати.

Кетті Перрі та Орландо Блум (фото: instagram.com/orlandobloom)
Гороскоп Блума та його сумісність з Перрі
Зірка «Піратів Карибського моря» — людина з середньою конфліктністю. За словами Соловйової, в нього діє одна «Печатка щастя» — це аспект успіху, який дарує широкий погляд на речі, гуманність, щедрість, справедливість, життєрадісність і добре серце.
Така конфігурація дає нескінченний оптимізм і робить людину улюбленцем Фортуни. Також цей аспект є однією з вказівок на матеріальний добробут.
«На психологічному рівні глибокого взаєморозуміння в них немає, натомість можуть бути різні світогляди, несхожі пріоритети та цілі у житті. Водночас в них можуть різнитися смакові вподобання та уявлення по прекрасне, що вносить певний дискомфорт у стосунки. Але вони здатні виявляти одне до одного турботу, увагу, ніжність і симпатію», — вважає астролог.
«У сексуальній сфері в цієї пари панує суцільна гармонія, пристрасність і майже ідеальний баланс біоритмів. Обидва прекрасно реалізовують себе у цих стосунках за гендерним принципом: вона — як жінка, він — як чоловік», — додала вона.
Кеті дає Орландо «Печатку щастя». За словами астролога, вона виступає його «енергетичним донором», завдяки чому він відчуває повноту життя, радості, оптимізму, натхнення, приплив сил та отримує розширення соціальних можливостей.
А Блум дає Перрі так звану «Печатку нещастя», через що в співачки може виникати відчуття надмірного контролю, холодності, обмежень. Їй може здаватися, що Орландо хоче дистанціюватися від неї, відторгає її, вона може відчувати неповагу чи зневагу до себе. Крім того, у неї може з’являтись відчуття дискомфорту, недовіри та навіть принизливості свого становища.

Перрі та Блум (фото: instagram.com/orlandobloom)
«Також вона якимось чином може залежати від Блума. Ця конфігурація — одна з вказівок на можливе припинення тісного спілкування та розрив стосунків. Зазвичай першим йде той, хто дає «Печатку нещастя». У цьому випадку — це Блум», — розповіла експерт.
Також вона додала, що у Перрі та Блума є підвищена конфліктність з питаннями, які вони не можуть вирішити між собою. І це також одна зі складних вказівок для взаємин.
«А ще ці стосунки не можна назвати взаємовигідними з матеріального погляду: вони більше втрачають у цьому союзі, ніж набувають. Отже, з точки зору астрології, ці взаємовідносини не можна назвати міцними і їх тривалість — під питанням. Єдине, що може гармонізувати такий дисбаланс — тимчасові перебування якомога далі одне від одного, тривалі подорожі, відрядження нарізно, коли кожен з партнерів має свій особистий простір і час для себе», — вважає Соловйова.

Чому Блум та Пері не одружені (фото: instagram.com/katyperry)
На думку експерта, Перрі може знати про астрологічні аспекти стосунків з Блумом. Співачка неодноразово казала, що довіряє зіркам. Декілька днів тому, в одному з інтерв’ю, під час якого Кеті презентувала свій альбом «143», вона також про це висловилася.
«Зірки дійсно мої путівники. Я використовую їх щодня у якості GPS, для того, аби визначити, що буде далі. Я дивлюся на свої зірки та думаю: добре, це те, що буде, і як мені поводитись? Думаю, завжди є вибір, я вірю у свободу волі, і вважаю, що тут є два варіанти: позитивний та негативний. І навіть у негативі все ж таки можна знайти позитив», — заявила Перрі.
І це, вважає астролог, може свідчити про те, що поп-діва щосили намагається віднайти позитив і у своїх непростих стосунках з Блумом.

До слова, нещодавно астролог пояснила, чому шлюб Блейк Лайвлі і Раяна Рейнольдса настільки міцний.
Окрім цього, раніше з’явився детальний астрологічний прогноз на 28 вересня.

На фронті загинув брат фронтмена та продюсера гурту «Без обмежень» Сергія Танчинця. Чоловік встав на захист України на початку повномасштабної війни, яку у лютому 2022 року розв’язала РФ.
Що відомо про брата Танчинця, розповідає РБК-Україна (проект Styler).

Що написав Танчинець
Співак опублікував світлини з братом та щемливо до нього звернувся. Він зазначив, що співчуває дружині полеглого військового.

Танчинець та Чендей (фото: facebook.com / Sergii Tanchynets)
«Брат Дмитро Чендей на щиті! Воював з початку повномасштабного…Воїн! Світла памʼять тобі Братику!» — написав Танчинець.
У коментарях під дописом юзери підтримують артиста та співчувають усім його близьким. Фани пишуть:
«Царство небесне Герою України! Співчуваю», — зазначають фани.

Дмитро Чендей (фото: facebook.com/DmitriyChendey)
Дружина військового, Тетяна Танчинець, теж поділилася сумним дописом, у якому розповіла про чоловіка. Він, зазначає жінка, не вважав себе героєм. Вона розмістила цитати свого коханого, у яких він розповідав про рішення піти на війну.
«Можеш пояснювати всім хто спитає. Я ніколи не був правосєком чи націоналістом. Я ніколи не пропагував вирішити це питання(коли воно було просто питанням) силою. Я не маю хисту до зброї та військової справи. Я не вірив що війна буде», — йдеться в дописі.
«Я не вірив що вони(росіяни) можуть вбивати жінок і дітей. Я не вірив що їхні жінки і діти підтримають війну у більшості своїй. Я пішов у військо не завдяки комусь, не всупереч комусь/чомусь, не із-за ідеології або ще чогось», — цитує військового дружина.

Допис дружини Чендея (скріншот)
Окрім цього, про загибель військового висловився депутат Тячівської райради Дмитро Шелемба, звідки був брат Танчинця. Чендея не стало 29 червня.
Військовий загинув під час виконання бойового завдання. Він отримав травми, які були несумісні з життям.
«Біль, сум, горе… Важко знайти слова втіхи для рідних та близьких у зв’язку з такою непоправною втратою. Адже смерть найріднішої людини — велике випробування», — написав депутат.
«У цей скорботний час хочу висловити щирі співчуття батькам загиблого воїна, мамі — вчительці Новоселицького ліцею Надії Танчинець та батькові — Чендей Івану, всій родині, громаді .Нехай Господь пошле всім кріпості та сили пережити цю непоправну втрату, а загиблому сину України дарує вічний спокій у своєму Царстві Небесному», — додав він.

Допис про загиблого військового (скріншот)

До слова, раніше стало відомо, що на війні загинув відомий хореограф, який повернувся на фронт після втрати ноги.
Окрім цього, нещодавно ми розповідали, що в Естонії помер український письменник і журналіст Олег Гончаренко.
Під час створення матеріалу було використано джерела: дописи з Facebook-сторінок Сергія Танчинця, Тетяни Танчинець, Дмитра Чендея, Дмитра Шелемби.

Відомий український ведучий Тимур Мірошниченко розповів про те, як влаштований їхній сімейний бюджет, а також розповів про період коли вони жили за рахунок коханої.
Про це розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на подкаст «Квиток на Марс».

У відео, ведучий поділився, що він наполіг на тому аби їхня родина використовувала спільний банківський рахунок. Відбулося це у період після народження донечки Мії, коли його дружина Інна перебувала у декреті й не мала «вільних» грошей.
Тимур зізнається, що він просто заморився надсилати дружині певну суму грошей раз на кілька днів.
«Я пішов в банк і сказав: «давайте нам просто спільний рахунок». Тобто, рахунок спільний, картки, фізичні — різні, от і все. Мені приходять гроші і вона ними користується. Якими б класними стосунки не були, але все одно я розумію, що просити, умовно кажучи, гроші це завжди трошки неприємно», — поділився Мірошниченко.

Тимур та Інна Мірошниченко (фото: instagram.com/timur.miroshnychenko)

Ведучий зазначає, що в їхній парі є поняття «сімейних грошей», тобто окремо фінансів тільки Тимура або виключно Інни — не існує. Також він додав, що через це чоловік, гіпотетично, може витрачати кошти, які заробила його дружина.
Мірошниченко поділився тим, що в його житті був період, коли родина існувала переважно за кошт Інни. Він привів до прикладу 2022 рік і сказав, що тоді ведучий мав одну заробітну плату, якої не вистачало на покриття щомісячних витрат.
«Памʼятаю такий момент, що я навіть проговорював це Інні, що: «От бачиш, тепер ми живемо за твій рахунок», — розповів Тимур.
Чоловік додав, що попри проблеми з фінансами, в нього не було якихось «тарганів» з приводу того, що він щось повинен. Він зазначив, що вони сімʼя і такі ситуації цілком нормальні.

Раніше ми розповідали, що ексчоловік Анілорак неоднозначно відреагував на новину про вагітність своєї теперішньої партнерки.
А також писали що Дантес і Кацуріна публічно зізналися одне одному у коханні на другу річницю стосунків.

Відома українська актриса Наталка Денисенко розповіла про стосунки з чоловіком-актором Андрієм Федінчиком, який нині захищає Україну. Артист став військовим, а тому не завжди може бачитися з коханою.
Як повідомляє РБК-Україна (проект Styler), в інтерв’ю «24 каналу» Денисенко розповіла, що не хоче жалітися.

За словами Денисенко, їй вдається поєднувати роботу та материнство (зірка виховує сина), а ще й відчувати смак життя. На думку актриси, вона народилася з таким рівнем енергії, який дозволяє її «все вигрібати».
Але Наталка зазначила, що іноді їй не вистачає зустрічей з чоловіком-військовим. Тому вона намагається підтримувати стосунки романтичними жестами, тим самим їй відповідає Федінчик.

Наталка Денисенко з чоловіком (фото: instagram.com/natalka_denisenko)
«У нього така посада, що періодично ми бачимось. Звичайно, буває таке, що кілька місяців без зустрічей. Але я, як жінка, вважаю своїм обов’язком підтримувати романтичні стосунки, роблю для цього все. Та й чоловік мій молодець», — розповіла актриса.
«Він пам’ятає, що треба казати теплі слова, інколи надсилає квіти. Розумію, що в нас не найгірше становище, і просто вдячна за все, що є в моєму житті», — додала вона.
Окрім цього, Денисенко звернулася до дружин військових. Вона радить їм створювати романтику в житті, аби підтримувати власні сили.
«Зараз справді важкі часи, у наших чоловіків інші цілі, інші думки, тому для свого стану треба самим творити романтику: піти на масаж, сказати собі приємні слова тощо. Робити все для того, щоб підтримувати власний рівень концентрації любові», — розповіла актриса.

Денисенко та її чоловік-військовий (фото: instagram.com/natalka_denisenko)

До слова, раніше ми вже розповідали, що комік Андрій Лузан з «Левів на джипі» вперше розповів про свою мобілізацію.
Окрім цього, нещодавно Денисенко потрапила у скандал через звинувачення у крадіжці ідей.

Руслан Ханумак, який нещодавно повідомив про виїзд з України, розсекретив, як йому це вдалося. Зокрема, у соцмережах він розповів, що отримав відстрочку до листопада, і це пов’язано з його здоров’ям.
Про це розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Instagram знаменитості.

Як Ханумак виїхав з України
У пості музикант пожартував про те, що «його випустив Петро Олексійович Порошенко, який допоміг з оформленням документів».
Насправді ж, як пояснив актор, він не порушив ніякий закон, адже оновив дані та пройшов ВЛК. Однак не став висвітлювати це у соцмережах, оскільки не вважав за потрібне.
«Ніколи не думав, що страшна хвороба з двох років у вигляді астми мені колись, як би це не звучало, зіграє на руку і дозволить побачитися з дитиною. Усі мої близькі, друзі, знайомі, колеги знають про постійний Сальбутамол у моїй кишені та періодично астматичні напади», — пояснив Ханумак.
«В нас у сім’ї це від діда по мамі, і кому треба сказати «дякую» за виїзд, так це не Президенту, з яким ми разом працювали тільки на передвиборчій кампанії, а покійному діду Арто», — також зауважив він.
Ханумак розповів про виїзд з України (Фото: instagram.com/hanumak)
Також шоумен показав скриншот, де можна побачити, що він є військовозобов’язаним, але має відстрочку до 3 листопада 2024 року. Зірка «Кварталу» наостанок зауважив, що виїхав до Штатів, оскільки хоче бути поруч із сином. Але, якби його дитина знаходилася в Україні, то він би не став цього робити.
«Якби він перебував в Україні полетів би я? Ні. Відповідь очевидна», — написав артист.
Шоумен показав скриншот документа (Фото: instagram.com/hanumak)
Коли стало відомо про виїзд Ханумака
Нагадаємо, напередодні виконавець показав у своєму блозі зворушливе відео зустрічі з сином. У підписі до ролика він заявив, що готовий розплатитися власною репутацією та бути «зрадником», аби лише знаходитись поруч з дитиною.
«Жодний клімат та пальми, освіта та умови життя, і навіть виховання та кохання мами не замінять дитинство без батька. Нехай я буду в очах багатьох зрадником, але мій син ростиме з татком. Ми знову разом», — зазначав Руслан.
До слова, в Америці також мешкає колишня обраниця зірки, мама його сина — блогерка Аліна Шаманська, з якою вони нещодавно офіційно розлучились.
Музикант пояснив, чому полетів до США (Фото: instagram.com/hanumak)

Нещодавно відома акторка та подружка Мішиної зізналася, що думає про її скандал через російську мову.
Раніше ми також писали про зірок, які втекли з України під час війни.

Днями актор і музикант Руслан Ханумак зізнався, що виїхав до США, аби бути поруч зі своїм сином Артуром. Мережа по-різному відреагувала на подібне: одні підтримали зірку, інші — розкритикували.
На тлі цих гучних обговорень РБК-Україна (проєкт Styler) розповідає, хто ще зі знаменитостей обрав життя за кордоном у період повномасштабної війни.

Влад Яма
Хореограф разом із дружиною та сином Леоном також перебрався до США. Він не приховує, що виїхав у перші дні повномасштабного вторгнення і продовжує в чужій країні й досі.
У соцмережах зірка інколи ділиться кадрами безтурботного життя, через що зіштовхується з хейтом на свою адресу.
Влад Яма з сім’єю (Фото: instagram.com/vladyama_official)
Андрій Щегель
Скандальний комік зрадив рідну країну та подався за кордон у період повномасштабної війни. Напередодні цього він отримав дозвіл від Міністерства культури на виїзд задля проведення благодійних заходів, але вже незабаром стало відомо, що повертатися додому чоловік не планує.
Щегель говорив, що втік не через повістки, а через те, що «захотів жити комфортним життям і має на це право».
Скандаліст згадав захисників України та заявив, що «вони самі вирішують свою долю на війні».
Також з боку шоумена була ще не одна скандальна заява, чим він неодноразово привертав до себе увагу, і не з найкращого боку.
Андрій Щегель (Фото: instagram.com/shchehel2.0)
Юрій Фальоса
Колишній наставник Ані Лорак також у числі тих, хто у період війни вирішив шукати краще життя в іншій країні. У березні 2022 року його будинок під Києвом зазнав руйнувань внаслідок атаки російських окупантів, і після того з боку знаменитості настала тиша.
Пізніше колишня дружина Фальоси, співачка Маша Гойя говорила, що він нібито вимушений був поїхати до країни-агресорки, у місто Йошкар-Ола, бо там мешкає його мама.
Згодом і сам продюсер вийшов на зв’язок та сказав, що перебуває у Криму. Як саме він зміг потрапити на окупований півострів, залишається невідомим.
Юрій Фальоса (Фото: instagram.com/yuriyfalyosa)
Тарас Голубков
Український режисер та кліпмейкер спершу перебував вдома, поки в березні минулого року не засвітився у РФ. Він поїхав туди, щоб знімати кліп для артистки-путіністки Клави Коки.
Як і Щегель, Голубков теж раніше отримав дозвіл на виїзд від Мінкульту. В установі таку інформацію підтверджували та говорили, що він заволодів дозволом через обман.
Голубков нібито надав документи про те, що їде за кордон знімати українську стрічку про війну у співпраці з продакшеном Латвії Porta Bonanza SIA, але пізніше з’ясувалося, що це неправда.
Тарас Голубков (Фото: instagram.com/tarasgolubkov)
Руслан Ханумак
Шоумен, про якого вже згадувалося вище, поїхав до Америки, чим не на жарт обурив деяких своїх підписників. Проте невдовзі він розсекретив, чому наважився на такий крок, а також пояснив, як йому це вдалося.
Річ у тому, що зірка має відстрочку до осені через свою астму.
Тим не менше, музикант зауважував, що якби його син Артур був в Україні, а не за кордоном, то він не став би виїжджати.
Руслан Ханумак (Фото: instagram.com/hanumak)

Також ми розповідали про інших зірок, які також виїхали з України.
Тим часом ексчоловік Трінчер поскаржився на проблеми з грошима.

Співак Артем Пивоваров записав емоційне відео. Артист, зокрема, звернув увагу на неоднозначні слова Христини Соловій, яка днями про нього висловилася. Також виконавець хітів «Міраж» та «Дежавю» звернувся до хейтерів, які говорять про нього лише погане.
З чого усе почалося та як Пивоваров відповів на слова Соловій, розповідає РБК-Україна (проект Styler).

Що сказала Соловій
Так, нещодавно зірка висловилася про Пивоварова, коли розповідала, які асоціацію у неї виникають, коли вона чує ім’я того чи іншого артиста. Як виявилося, Артем одразу нагажує їй про загадкову співачку Klavdia Petrivna.
Також у Христини спитали, чи хотіла б вона записати з артистом фіт. Але вона зазначила, що працювала з Пивоваровим, хоча й не хотіла це робити.
«Я вже записала з ним фіт, але це було не зовсім моїм бажанням. Тому що це було вимогою продюсерів мультфільму «Мавка». А до Артема є багато питань», — заявила Соловій.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений АНДРІЙ ЧОРНОВОЛ ВЕДУЧИЙ (@chornovol.andrii)

Реакція Пивоварова
Неоднозначні слова Христини та заяви інших блогерів й медіа, змусили співака записати нове відео. У ньому він висловився про все, що його обурює.
«Він змушує записувати з собою дуети, він змушує людей співати. Він змушує людей танцювати», — почав Пивоваров та показав заголовки у ЗМІ, які з’явилися після заяв Соловій.
При цьому артист зазначив, що не намагається віджартуватися. Він поцікавився, чому мало хто пише про інше, зокрема, про допомогу армії, концерти та збори.
Також Артем пригадав, як його звинувачували у тому, що він нібито «злий», а тому під час своїх виступів обливає фанів водою. Співак пояснив, що на концертах буває дуже спекотно, а тому він намагається допомогти глядачам.
В самому кінці відео, коли Пивоваров звернувся і до Соловій, і до ЗМІ, він показав нецензурний жест.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Артем Пивоваров / Pivovarov (@pivovarovmusic)

У коментарях фани підтримали співака. Також на відео відреагувала Оля Полякова.
«Боже! Дорогий мій! Не витрачай час на ф*гню! Цього всього немає! Ти талант, твоя праця феєрична, допомога дієва, всі це знають, а собаки ідуть! Люблю», — написала вона.

До слова, нещодавно ми розповідали, що у переможниці «СуперМами» згорів будинок.
Окрім цього, раніше стало відомо, що зірка «плюсів» Валентина Хамайко вийшла заміж.
Під час створення матеріалу було використано джерела: інтерв’ю Христини Соловій для «Наше радіо», допис з Instagram Пивоварова.

Дружина ведучого Тімура Мірошниченка, Інна, яка разом з коханим удочерила дівчинку наприкінці червня, розповіла про їхню першу розмову. Вона зазначила, що дитина, яка перебуває за кордоном, знайомиться зі своїми можливими опікунами за допомогою онлайн-зустрічі.
Про це пише РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Instagram обраниці ведучого.

Що написала Інна Мірошниченко
«Якщо дитина евакуйована закордон, то перед тим, як відправити кандидата в країну евакуації, організовують онлайн-знайомство. Служба, заклад і кандидат спілкуються, ставлять питання (здоров’я, розвиток, будь-які інші питання, які можуть хвилювати), і якщо після цього сумнівів немає, дитину просять зайти», — зазначила вона у пості.
Крім того, багатодітна мама розповіла, що раніше Ангеліна вже мала онлайн-розмову, після якої зустріч не відбулася. На тлі цього знаменитість побоювалася, що дитина матиме переживання, що і цього разу до неї ніхто не приїде.
Проте, на щастя, ситуація склалася інакше, адже Мірошниченки зрозуміли, що дівчинка буде жити у їхній сім’ї.
«Ангеліна дивиться на нас і питає: «Ви приїдете?». Ми одразу в один голос сказали: «ТАК». Бо знали, що це вже назавжди. В цю мить вона трохи відхилилась назад, повернулась до вихователя і каже: «То.. Це мої мама і тато? У мене тепер є мама і тато?…», — поділилася відома українка.
Названа донька пари Ангеліна (Фото: instagram.com/_inna_mi_)
Також дружина ведучого написала, що після віртуального знайомства їм вдалося приїхати до Ангеліни за півтора тижня. Це пов’язано з тим, що шоумен мав роботу та відрядження, а Інна сама не наважувалась сідати за кермо на далеку відстань. 10 днів очікування були нелегкими і для них, і для названої доньки.
«Я не знаю, скільки думок було в голові у дитини… «А раптом і вони не приїдуть?»… Але… Ми приїхали — і це головне», — додала вона.
Подружжя виховує чотирьох дітей (Фото: instagram.com/_inna_mi_)
Що відомо про зіркову родину
Нагадаємо, Тимур Мірошниченко — український ведучий та шоумен. Його обраниця — Інна Рудник (дівоче прізвище жінки) — працює юристкою.
Пара виховує двох біологічних дітей: сина Марка та доньку Мію. Влітку минулого року подружжя всиновило хлопчика Марселя з Житомирського дитячого будинку, а тепер їхня родина стала більшою ще на одну дитину.
У соцмережах зірки діляться подробицями усиновлення. Зокрема, розповідають про всі складнощі, з якими довелося зіштовхнутися, а також діляться певними історіями на цю тему, як-от, наприклад, спогадами про онлайн знайомство.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Inna Miroshnychenko (@_inna_mi_)

Раніше Тимур Мірошниченко розкрив подробиці сімейного бюджету.
Тим часом Марія Яремчук вперше відповіла, чи дійсно вона народила від Пономарьова.

Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який невдовзі має почати роботу в ролі посла у Великій Британії, показався на новому фото. На «свіжому» кадрі він позував разом зі своєю дружиною Оленою.
Про це повідомляє РБК-Україна (проект Styler) з посиланням на допис з Facebook Залужного.

Як зараз виглядає колишній головнокомандувач
Так, Залужний зробив селфі разом з коханою. Вони позували на тлі краєвидів, в горах.
Ймовірно, він та його дружина відпочивали десь у Карпатах. Подружжя посміхалося на камеру та мало щасливий вигляд.

Де зараз Залужний (фото: facebook.com/vzaluzhnyi)
Залужний позував у куртці з логотипом ФК «Динамо-Київ» від New Balance, вартість якого складає приблизно 5 тисяч гривень. А його дружина приміряла чорне худі з капюшоном.
Куртка як у Залужного (скріншот)
Що Залужний сказав про Україну
В описі під «свіжим» селфі колишній головнокомандувач дав зрозуміти, що він дійсно відпочивав у нашій країні.
«Україна чарівна», — написав він.

Реакція на допис Залужного (скріншот)
У коментарях фани «засипали» Залужного та його дружину компліментами. Окрім цього, юзери були приємно вражені тим, що його нове фото так швидко збирає «вподобайки».
Користувачі швидко «залайкали» новий допис, а тому нині під ним вже понад 28 тисяч реакцій, понад 100 коментарів та приблизно 400 «репостів». Фани пишуть:

«І прийде час, і зробить Ваша сім’я селфі на фоні наших українських Кримських гір!»
«Ви світлі, легкі та весняні. Як приємно дивитись на щасливих людей»
«Від щирого серця бажаю усіляких гараздів! Ви чудові і нам тут Вас дуже не вистачає».

Залужний та його дружина (facebook.com/vzaluzhnyi)

До слова, нещодавно Залужний здивував новим дописом про погані сни.
Окрім цього, раніше колишній головнокомандувач показав, як змінився за роки служби.